Майже двадцять років жінка не розлучається з газетою
Мешкає вона в селі Велика Глуша Любешівського району. Там, узагалі-то, чимало наших читачів, але з таким передплатним стажем потрібно ще пошукати – і не лише у Великій Глуші.Ганні Григорівні Денисюк уже вісімдесят, у хаті живе сама, проте самотньою себе не почуває: четверо дітей, дев’ятеро онуків, п’ять правнуків не забувають мами і бабусі – часті гості в її оселі.
Що цікаво, вона лише один запис у трудовій книжці має. Як прийшла телефоністкою на місцевий комутатор після школи-семирічки, то так і до пенсії там пропрацювала. Навіть з чоловіком своїм майбутнім по телефону познайомилась. Іван, її одноліток, у Щитинській Волі жив (у п’ятдесятих роках минулого століття це село також до Любешівського району належало, тож і до місцевої телефонної мережі було під’єднане). Якось почув хлопець у слухавці приємний дівочий голос і вже не міг його забути. Одного разу наважився на приватну розмову, представився, назвала своє ім’я і телефоністка. Так у них розпочався такий собі «телефонний роман», що тривав більше року. Іван, правда, незабаром прибув у Велику Глушу і для «очного» знайомства, проте бачитися закоханим не випадало часто: дорога неблизька, автобусного сполучення нема, та ще й повені моста старого, бувало, затоплювали.
Одружившись, Іван пішов жити до Ганни. Але «в приймаках» недовго пробув – хату свою побудував. У прямому значенні: майстром-будівельником неабияким був, надто в столярних роботах…
– А «Вісника» за що уподобали? – запитую наприкінці нашої розмови.
– Бо в ньому можна прочитати все, чого прагне душа. А мені дуже подобаються розповіді про людей і їхні долі. Уже давно твердо вирішила: «Вісника» ніколи не зміню, тож передплачуватиму його, доки житиму.
Микола ШМИГІН,
Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!