У Горохівському районі, напевно, не знайдеться людини, яка б не знала Анатолія Павловича Притулюка. Ще б пак, адже ім’я цієї людини асоціюється з успіхом господарств, а значить, добробутом людей. Сьогодні Анатолію Павловичу – 70.
Олігарх – не моя посада
Понад 35 років Анатолій Павлович Притулюк працював у сільському господарстві Горохівського району на керівних посадах: головним зоотехніком, головою колгоспу, 16 років очолював Горохівський цукровий завод. Великих статків не нажив, зате прямо і відкрито дивиться людям в очі.
– Олігарх – не моя посада, батьки мене виховали порядним, – віджартовуючись, відповідає на запитання, чому, як інші, не скористався можливістю прихватизувати підприємство, яке очолював. – Я щасливий, що просто живу, ходжу без охорони між людьми в Озерцях, де працював головою колгоспу, у Мар’янівці, де є цукровий завод.
Анатолій Павлович Притулюк народився 25 січня 1948 року в селі Ржищів Горохівського району. Батько – фронтовик, повернувся з війни без ноги, тож сину Анатолію з ранніх літ довелося орати і сіяти. Ця проста праця на землі йому дуже подобалася, і навіть не уявляв, що може робити щось інше. Хоча життя давало шанс вирватися із села.
– Строкову я служив в Закавказькому воєнному окрузі. Там мені пропонували направлення у Московську військову медичну академію. Та я відмовився, бо любив, люблю і буду любити село. Це моє покликання. І я не хотів бути далеко від дому, від землі.
А ще строкова служба Анатолію Павловичу запам’яталася… зйомками у відомих нині кінострічках.
– Останній дембельський рік ми грали у масовках до таких фільмів, як «Міст Ватерлоо», «Князь Ігор», «Війна і мир», «Біг» – багато їх було.
Землю орав… танками
Після армії молодий хлопець вступив до Львівського зооветеринарного інституту. Після того почалася важка щоденна праця хлібороба. І де б не працював Анатолій Павлович – скрізь про нього люди згадують добрим словом. Бо приходив у такі собі середні господарства, а залишав їх передовими.
– В Озерцях ми удосконалювали технологію вирощування картоплі, розвели нетельне господарство, – згадує колишній керівник колгоспу. – Дороги побудували, газ провели, електрифікацію зробили, школу, клуб звели… У селі нічого цього не було.
– А то правда, що Ви танками поля орали? – запитую.
– Було таке. Купили на Львівському бронетанковому заводі два списані танки і переобладнали на тягачі. Орали ними, дороги розчищали. Але не прижилися вони у нас – проблемою було масло до них дістати. От і здали на металолом.
Важко було покидати налагоджене господарство, де все працювало, як годинниковий механізм. Але коли у 1997 році Анатолію Павловичу запропонували крісло керівника Горохівського цукрового заводу, після довгих роздумів погодився.
– Тоді питання стояло так: завод працюватиме чи закриють, – каже Анатолій Притулюк. – А на цьому підприємстві трудилися кілька сотень людей, воно давало найбільші відрахування у бюджет. Не можна було допустити, щоб завод закрився. І нам це вдалося. Більше того, провели модернізацію, реконструкцію підприємства. І я щасливий, що нині Горохівський цукровий успішно працює, знаходиться в надійних руках.
Уже п’ять років Анатолій Павлович Притулюк на пенсії. Сільське господарство, правда, не полишає – трудиться на власній дачі у Мар’янівці. І треба сказати, досить успішно: з однієї сотки городу збирає до п’яти центнерів картоплі.
– Технологія проста, – охоче ділиться досвідом. – Картоплю треба органікою удобрити і доглянути, щоб хвороби і жуки не з’їли. А ще я пасіку на 20 сімей тримаю, курей, кролів розводжу. Садок є…
Найбільше ж моє багатство – це дружина, двоє дочок, зятів, четверо внуків, правнук… Чого ще людині треба?
Наталка СЛЮСАР
P.S. Ми приєднуємося до всіх вітань, які сьогодні лунатимуть на Вашу адресу, шановний Анатолію Павловичу! Здоров’я Вам і довгих років життя.
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!