47-річний Олександр Кондратюк із 79-ї миколаївської аеромобліьної бригади лікується у госпіталі. Чоловіку пощастило вижити під час обстрілу терористами Зеленопілля, але він отримав контузію.
- Сам я з Чаплинського району на Херсонщині, - розповідає Олександр. - Воювати пішов добровольцем, у бригаді був старшиною. Маю вже внуків. Працював у селі водієм, а тепер глухий на ліве вухо. Кому такий потрібен? На війні не так, як по телебаченню. На сході під дулом автомата йдуть в ополчення. Кажуть: «Або ти за нас, або розстріляємо родину». А місцеві хитрі. Вдень усміхаються, а вночі можуть вбити. Пригадую, як їхали під селом Маркіно, а хлопчаки 11-12 років показували руками, що нам «хана». Коли стояли на блокпосту біля Должанська, то збіглись діти і почали нас нецензурною лайкою проганяти. Патронів не вистачає, хіба на 15 хвилин бою. Бетеери старі - куди нам до техніки сепаратистів. Обстрілюють 120-каліберними мінами. Добре, що хоч рятують окопи. Страшним був бій під Зеленопіллям. Терористи у нас влучали з «Градів». За кілька годин загинули десятки хлопців. Важкопоранених забрав вертоліт, інших вивезли «Уралами». Сам витягував товаришів з обгорілих бетеерів. Аж тут мене відкинуло ударною хвилею, загнало під машину. Текли баки, було страшно. Мого друга відкинуло на вісім метрів. На щастя, я врятувався. Мабуть, народився у кольчузі. З нами були ще 24-та та 72-га бригади. Це не бій, а фарш та лахміття. Я перші дні заїкався від пережитого, тоді мовчав, тепер же ледь розмовляю, але не все можу згадати.
Чоловік каже, що нині армії не вистачає кадрових офіцерів та командирів взводів.
- Артилеристів теж мало, їх за рік випускають близько 30. Помітив, що сепаратисти їздять групками по 15-20 людей, і так залишаються непоміченими. А по дорозі міни розкидають й тікають. Раз напросився їхати з розвідкою, то на моїх очах прикордонники підірвалися. Дивує те, що дуже точно ставлять ці міни - це лише спеціалісти можуть так. З харчами проблем не було, а от по воду їхали бетеером. Зі струмка черпали воду з мулом, бо у будь-який момент нас могли обстріляти, - каже поранений Олександр.
Нині Олександр Кондратюк мріє якнайшвидше одужати і знову повернутися у зону АТО. Каже, що старшина своїх ніколи не кидає...
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!