До оселі Дмитра Махова, який живе у селі Нижній Вербіж Коломийського району, що на Івано-Франківщині, щодня приходять люди. Не лише сусіди, а й зовсім незнайомі. Вони дякують за героїзм цьому молодому хлопчині. Як розповідають рідні, Дмитро з дитинства хотів бути військовим. Тож коли прийшла пора йти в армію, радо зібрався. Оформився на контрактну службу. Півроку вчився на кулеметника на Яворівському полігоні на Львівщині. Звідси його й забрали на схід.
- Нам син нічого не сказав, щоб не переживали, - каже мама Наталя. - А потім якось зателефонував і повідомив, що уже воює. Це були страшні дні.
Односельці характеризують Дмитра як відповідального, старанного, але мовчазного хлопчину. Про війну він розповідає неохоче, зізнається, що там все не так, як показують по телевізору. Про те, що його нагородили орденом «За мужність» III ступеня, хлопець дізнався від журналістів. Каже, що не бачить особливої цінності у нагороді, адже там, на сході, найважливіше - життя. І він врятував його цілій роті.
Усе відбувалося миттєво. Колона, яка їхала на підмогу нашим під Донецьк, потрапила у засідку. Дмитро затято відстрілювався, і хоч сам отримав поранення (куля влучила в обличчя біля носа і вийшла через щоку), продовжував відчайдушно строчити з кулемета. Саме це дозволило відійти роті, вдалося забрати поранених. Медики місяць боролися за життя Дмитра. Рана була дуже небезпечна. Нині про пережите нагадують лише невеличкі шрами на обличчі. Поки хлопець перебуває у рідному селі у короткій відпустці. Після неї знову повернеться у зону АТО. Реалії побаченого змінили його думку про військову службу, і хлопець уже не хоче пов'язувати з нею свою майбутню професію.
Підготувала Руслана ТАТАРИН

Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!