Танцювати Микола Валентинович почав ще в дитячому садочку. Після  закінчення восьмого класу вступив у культосвітнє училище в Луцьку. Згодом влаштувався на роботу в театр. Танці, розповідає, не залишав навіть під час служби в армії. 

– Проглянувши мої дані, начальник штабу сказав: «Або будеш писарем, бо почерк у тебе непоганий, або ж підеш у духовий оркестр – туди треба артистичні хлопці». Я обрав другий варіант, бо при оркестрі діяла танцювальна група, – пригадує Микола Валентинович. – Сподівався, що після служби повернуся на роботу в театр, однак залишився безробітним. Оскільки там поміняли директора та головного режисера, повертати попередні кадри вони відмовлялися. Брат, який тоді вже мешкав у Москві, прислав вирізку з газети, що у Ленінградський мюзик-хол набирають танцюристів. Я й поїхав пробувати свої сили. Однак у трупу мене не взяли – не підійшов зростом. 

Тоді Микола Смірнов вступив у Московський інститут культури, після закінчення якого його направили працювати у місто Усть-Баргузин. Зізнається, їхати страшенно не хотів. Тож коли друзі розповіли, що з їхнього шоу-театру звільнився танцівник, одразу ж пішов туди на проби. Втім, режисер прийняв талановитого хлопця без кастингу. Сказав, що бачив розминку Смірнова перед виступом – цього достатньо. 

У цьому колективі Микола Валентинович пропрацював багато років. З ним виступав на найбільших та найкращих сценах світу.  Артисти навіть перед самим Борисом Єльциним у Кремлівському палаці танцювали, коли напередодні Нового року там збирався увесь уряд.

Так, за період у шоу-бізнесі Микола Смірнов мав нагоду попрацювати з багатьма відомими артистами пострадянського простору. З деким ще й досі підтримує дружні стосунки. Однак найемоційніше чоловік розповідає про знайомство з Аллою Пугачовою. Гордиться, з Примадонною нерідко разом курили, коли вона була режисером концерту Аркадія Укупника. Танцюристи та співак репетирували в одному театрі. 

– Щойно до входу під’їжджав чорний лімузин, ми знали, що це Алла Борисівна приїхала до Укупника на «прогонку». Хоча вона й виглядала стомленою, затягуючи тоненьку цигарку, намагалася привітно спілкуватися зі всіма нами. Насправді Пугачова звичайна і проста жінка. Часто перетиналися з нею і на збірних концертах. Завжди привітається, запитає про справи, – розповідає Микола Валентинович. – Загалом виступав чи не з усіма артистами пострадянських держав. Щоправда, жодного разу  не зустрічався із Софією Ротару та Валерієм Леонтьєвим. 

Про роботу в мюзик-холі Микола Смірнов згадує як про найкращий період свого життя. Однак коли у 1998 році значна частина колективу залишала проект, володимиреччанин також пішов з трупи.  

– Під час гастролей у Німеччині між нашими артистками та продюсером виник конфлікт. Дівчата дізналися, що він привласнив їхній гонорар. Скандал розгорівся страшенний, – переповідає Смірнов. – Тож коли жіноча частина балету покидала шоу, я на знак солідарності звільнився слідом за колегами. Хоча згодом і пошкодував про це. Однак дороги назад не було. Повернувся на Батьківщину. У Рівному мене запросили викладати на кафедрі сучасного танцю в інституті культури. Однак незабаром звільнився звідти через непорозуміння з ректором. Після цього кілька років був художнім керівником в ансамблі «Рівненчанка». А коли розійшовся з громадянською дружиною і виникли житлові проблеми, змушений був повернутися у Володимирець, оскільки тут залишилася батьківська квартира. Зареєструвався у центрі зайнятості як безробітний. А вже вони направили мене на роботу у місцеве професійно-технічне училище керівником танцювального гуртка. Нині вчу дітей всьому, що вмію сам. Натомість від них переймаю техніку сучасного танцю. Оскільки своїх дітей не маю, тож чи не увесь свій час проводжу з учнями.