Але спочатку неодмінно розкажуть, як вона завдяки своїй волі до життя та Божій помочі двічі подолала рак. І хоча ці розповіді більше схожі на легенди, все ж рідна донька її, шістдесятип’ятирічна Катерина Мельник, котра і досі мешкає в материній хаті, запевняє, що все було саме так.

– Мати ще замолоду почала хворіти, – каже Катерина Семенівна. – Не вилазила з лікарень, тож ми, діти, вдома її рідко бачили. А то визнали в неї рак, лежала в онкологічному відділенні, ліки не допомагали – зробили операцію, під час якої хірурги засвідчили її смерть. Із операційної, сяк-так зашивши живота, бездиханне тіло відправили прямо в морг. Усю ніч там пролежала мати, а вранці очуняла, заворушилася, стала зводитися, а в цей час у морг прийшла санітарка мити підлоги, побачила «живого трупа», наробила крику… Матір забрали назад до палати, стали лікувати, й вона одужала. Та не надовго. Через кілька років страшна хвороба повторилась. І знову лежала в обласній онкології, не долікувалася, попросила, щоб виписали. З опухлим животом поїхала додому, а на вокзалі розговорилася з якоюсь жінкою, котра також чекала свого рейсу, повідавши свою біду. Вислухавши, незнайомка спитала, чи має на руках виписку. Подивилася, що там написано, й дала якісь дві таблетки. Одну сказала випити відразу, а другу – як зійде з поїзда на своїй зупинці. Мама так і зробила.

– Отак просто повірила першій-ліпшій, не побоявшись наслідків?

– Так. І коли приїхала додому, пухлина стала меншати й за кілька днів зникла зовсім. Але мати своїм зціленням завдячувала не лише незнайомій жінці, а передусім Богові, котрий, була переконана, і послав їй рятівницю. Відтоді стала дуже набожною, часто їздила на прощі у монастирі, привозила звідти багато ікон. 

– Люди кажуть, що вона і будівництво церкви в селі зініціювала?

– Авжеж. Після зцілення дала собі   обітницю передусім відбудувати в селі храм. Вона аж у Москву їздила із ще двома активістами, до Горбачова, щоб отримати дозвіл на будівництво, бо сільське начальство забороняло будувати. 

– І що, зустрічалися з генсеком?

– Ні, Михайла Сергійовича в Кремлі якраз не було, їх прийняв його помічник чи хтось з оточення. Але дозвіл з Москви вони таки привезли, і церква в селі все ж постала.

– Після смерті Надії Миколаївни у вашій хаті обновились ікони. Розкажіть, як це сталося.

– Помираючи, мати сказала: «Через кілька днів ви побачите чудо». Я спочатку її словам не надала якогось значення, хоч вона і була при свідомості та ясному розумі. Маму похоронили за три дні до Знесення, а напередодні цього свята я прибирала в хаті. Залишилося ще помити підлогу в залі, але вирішила застелити ліжко, на якому спала мати.  Узялася за покривало, але щось не дає, відкидає. Покинула, помила підлогу в залі, а тоді знову пішла застеляти, і знову щось не дає  – відштовхує. Я сіла на своє ліжко, чую – шарудить, а потім тріщить у стіні, де висіли образи Божої Матері Печерської Троєручиці та Ісуса. Стало страшно. Вийшла надвір. Темно, кругом хмарно, а над хатою зорі світять. Вернулася в дім, помолилася й лягла спати. Не дає спати – виштовхує з ліжка. Пішла на кухню, кажу синові: щось у спальні робиться. А він також чув те шарудіння. Каже: то миші. Як боїшся, то, мовляв, лягай у нашій спальні. До першої ночі ми сиділи з ним на кухні, говорили. Там і лишилася спати. Задрімала аж перед ранком, та й схопилася, бо корови доїти треба! Збираюся до худоби, а невістка й каже, що над бабиним ліжком ікони обновились. Аж чотири: дві маленькі та дві більші.

– У чому це проявилося?

– На одній білий фон, на якому було зображено лики, став голубим, як ото небо буває часом, на інших – жовтим  і бузковим. Самі зображення стали чіткішими й виразнішими. А одна навіть закровоточила. Я ще тоді подумала, що то провіщення якоїсь війни. І не помилилася – влітку Росія воювала з Грузією.

– Ікони і досі залишаються оновленими?

– Ні, з роками вони поступово повернулися до колишнього забарвлення.