У 1955 році Семена Бучмана, уродженця села Золочівка, що в Демидівському районі, звільняли з ув’язнення після 10-річної «відсидки» за зв’язок з УПА й участь в ОУН з єдиною вимогою – ніколи не повертатися в Україну. Відтак шлях політв’язня проліг до Грузії, потім до Сочі, де він й осів на все подальше життя. Утім, Семен Васильович завше марив Україною – і після тривалої розлуки таки приїхав.
Особистий зв’язковий командира УПА-Північ
Свою долю Семен Бучман порівнює з акацією – назбирати з неї цвіту, не поколовшись підступними гострими голками, неможливо. Знає це з власного досвіду. Бо понад 40 років пропрацював у Сочинському дендрарії, де дав життя багатьом видам рослин, зокрема й різновидам акації. Він закінчив лісотехнічний технікум у Кременці, мріяв господарювати в лісі. Зрештою так і сталося. Лишень в іншому вимірі. Учорашній студент став чотовим, пропагандистом ОУН, членом підпільної організації «Юнаки», в якій карбувалися кадри для боротьби з окупантом – і німецьким, і радянським. Уперше Семен по-справжньому понюхав пороху, коли в селі Набережне їхній загін зав’язав бій з колоною фашистів. Цю сутичку, на жаль, партизани програли, бо з гвинтівками бронетранспортерам, які підійшли ворогу на підмогу, важко було протистояти. Тоді половина загону полягла, половина врятувалася. Сам же Семен Бучман, відстрілявши всі набої, уник полону завдяки трофейному роверу, яким швидко добрався до річки. А далі – вплав на інший берег... Затим Семенові судилося стати особистим зв’язковим крайового провідника, пізніше командира УПА-Північ Івана Литвинчука («Дубового»). Розійшлися їхні шляхи у 1946 році, коли Бучмана заарештували. Проте ні командира, ні бойових побратимів він не видав.
Озеленював дачу для Горбачова
Арештанту присудили 10 років ув’язнення за «контрреволюційну діяльність» і «зраду батьківщині». Відбував покарання в Магаданській області. Пережив чимало знущань. Переборов багато труднощів. Водночас навіть від заслання залишив приємні спогади, як-от від знайомства і товаришування з ув’язненим українським полковником Гарячим. З ним ділили і біль, і крихту хліба. А ще у пам’яті зосталася незабутня Лідія Русланова. В сорокових-п’ятдесятих роках минулого століття – відома на весь Союз співачка. Однак теж не уникла ув’язнення. Шляхи Русланової та Бучмана перетнулися. Вона в поселенні дістала сильні обмороження, потрапила в медчастину, там перебував і Семен, і саме він розтирав їй ушкоджені ноги. А у 80-х доля звела з останнім керманичем СРСР Михайлом Горбачовим. На той час Бучман проживав у Сочі. Мало-помалу, працюючи в дендрарії, заслужив визнання в садівничій справі та селекції. Загалом у нього тридцять наукових робіт, низка нововинайдених сортів, участь у десятках селекційних усесоюзних, європейських виставок. Тож коли зайшла мова про те, щоб озеленити улюблену дачу Горбачова у Форосі, порадили у цій сфері якраз Бучмана. Той справився із завданням успішно. Щоправда, як зізнається садівник, Михайло Сергійович не встиг достойно оцінити його старання. Бо саджанці на гірській місцевості тільки-но почали підростати, а тут несподівано – державний переворот, облога Горбачова у фороській дачі...
До України Семен Бучман сотні разів подумки повертався. Приїхав же у 90 літ. Земляка радо стрічали в Золочівці, де він зупинився в племінниці Раїси Олександрівни Дідух. Відбулася щемлива зустріч з односельцями. Колишнього зв’язкового УПА запросили у школу – поспілкуватися з учнями і вчителями. Він повідав дітям чимало цікавого і правдивого з історії, що творилася тут. Побував гість біля кургану з хрестом, що стоїть за селом. Цей пам’ятник – на честь командира УПА-Північ Івана Литвинчука, бо саме тут, як недавно з’ясувалося, «Дубовий» загинув у далекому 1951 році. На кургані ветеран залишив квіти, сльози і молитву – як данину світлої пам’яті про свого бойового командира.
Сергій НОВАК, Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!