Священик Матеус Фуремальм зі Швеції дослідив, що його рід у далекому минулому був тісно пов’язаний з Київською Руссю, зокрема з княжою родиною Рюриковичів… Тож, приймаючи доленосне рішення – піти у ченці, швед наважується на крок, якого ніхто з його земляків сто чи навіть тисячу останніх років не робив. Він обирає для складання святої обітниці українську землю. Причому ту, яка рясно скроплена кров’ю борців за свободу. Йдеться про Повстанські могили в Гурбах, що на Рівненщині. У тутешньому монастирі священик Матеус приймає чернечий постриг. І відправляється знову в Швецію, аби там на засадах декана Шведсько-Скандинавського деканату розбудовувати православ’я від імені УПЦ Київського патріархату.
З ігуменом Серафимом (так нарекли монаха на честь святого Серафима Саровського) ми зустрілися під час його чергового приїзду в Україну. Виявляється, ще один громадянин Швеції – Вільхельмсон Карл Мікаель – прийняв постриг у Гурбинському Свято-Воскресенському монастирі.
– Таким чином, – каже отець Серафим, – наш Шведсько-Скандинавський деканат зріс уже до п’яти священнослужителів, які отримали чернечий сан в Україні й священне право під егідою Київського патріархату.
– Отче, як ви прийшли до України, до православ’я?
– Спочатку я був членом Шведської церкви, згодом перейшов у католицьку. При цьому все частіше почав замислюватись і вивчати, а якою ж була релігія в Швеції багато століть тому? Саме тому її, первісну, вирішив відроджувати. Знайшлись однодумці, побратими. Почали оглядати карту Європи й шукати ту країну, до якої у своїх релігійних поглядах найбільше тяжіємо. Свій вибір зупинили на Україні, оскільки в нас дуже багато спільних історичних подій і постатей. Зокрема, це і святий Володимир, і свята Ольга, й інші достойники, котрі мали стосунок до Скандинавії. Тут можна згадати і подальші віки, період Козаччини. Приміром, у час, коли в Україні відбудовувався Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир, саме у Швеції в архівах було знайдено багато замальовок історичних зображень Михайлівського собору до його зруйнування. Ми не захотіли обирати православну церкву, скажімо, Румунії, Молдови чи Росії, щоб потім не залежати від неї. Знаючи, наскільки важливо мати свою церкву, ми підтримували, підтримуємо і надалі будемо сприяти землякам у побудові власної незалежної православної церкви.
– Наскільки є потужною українська діаспора в Швеції?
– Якщо брати загалом, то в Швеції є до дванадцяти тисяч українців. Разом з українцями до нашого храму йдуть і віряни із Хорватії, Молдови, Швеції, із сімей, у яких представники різних національностей. Цього року на Пасху у Стокгольмі прийшло півтисячі прихожан.
– Якою мовою ви проповідуєте слово Боже?
– У Швеції, головним чином, шведською. Але стараємося все більше, якщо можна так сказати, вклинювати українську. Маємо хор, який уже співає українською. Є священик, який часто приїжджає у наш храм, аби провадити службу по-українськи. Коли приїздить голова Управління зовнішніх церковних зв’язків УПЦ КП, екзарх Європи, архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон, виконуємо українською мовою молитву за Україну «Боже великий, єдиний». Я, відвідуючи храми України, все більше проникаю в ази української відправи, в молитви, колядки, духовні піснеспіви по-українськи, проймаюся українським духом. Надіюся, у майбутньому часі досконаліше володітиму українським словом. Те, як колись у Гурбах оборонці відстоювали свій край, – це повчальний приклад любові до вітчизни.
– Яким був ваш шлях до чернецтва?
– Я задумувався над цією місією ще з дитинства. У Хорватії, звідкіля родом. У Швеції, яку надалі обрали батьки для прожитку і в якій мене знають за роботою в податковій поліції як Матеуса Фуремальма. А от тепер починають знати як монаха, священика Серафима. Я не хотів би детально розповідати про своє мирське життя. Воно позаду. Попереду, надіюся, нова і велика сторінка долі, пов’язана з утвердженням православ’я в Швеції. Бо віра не має ні меж, ні кордонів.
Розмовляв Сергій НОВАК, Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!