Володимир Коровкін розповідає вражаючі подробиці життя і будівництва міста Кузнецовська
У другу неділю вересня Кузнецовськ, що на Рівненщині, святкує день народження. Це місто - одне з наймолодших в Україні, цього року йому виповниться лише 41. Та й виникло воно тільки завдяки Рівненській атомній електростанції, яку почали будувати 1973 року. Напередодні свята ми зустрілися з людиною, яка і «атомку», і місто зводила «з нуля» - із Володимиром Олександровичем Коровкіним. Він керував РАЕС 29 років, а теперм є віце-президентом національної атомної енергогенеруючої компанії (НАЕК) «Енергоатом».
Володимир КОРОВКІН народився 25 лютого 1930 року у Палехському районі Івановської області (Російська Федерація). Закінчив Івановський енергетичний інститут, після суворої, як і для космонавтів, медкомісії його відібрали у групу майбутніх атомників. Працював на електростанції у Челябінську-40 (закрите місто - повний комплекс атомного виробництва), в Томську-7. У 1973 році його перевели в Україну на будівництво Західно-української атомної станції - так тоді називалася Рівненська АЕС. Заслужений енергетик України, дійсний член Академії інженерних наук України. Депутат Рівненської облради шести скликань.
Знесли село Вараш разом з церквою. Коли я у 1973 році приїхав сюди, на Рівненщину, побачив село Вараш, поле і почорнілу від старості церкву... А сама станція та майбутнє місто були лише на паперах. І, відверто кажучи, я спочатку не був прихильником того, щоб наше місто назвали Кузнецовськом. Нічого крамольного не було б, якби місто енергетиків залишило назву села Вараш. Також я був категорично проти того, щоб зносили ту стареньку церкву, але, на жаль, місцеве керівництво було іншої думки. Всіх жителів Вараша, а це понад 60 хат, розселили по квартирах. Для хутірських було спеціально збудоване селище з усіма благами цивілізації. Люди отримали й компенсацію за знищені плодові дерева.
Для працівників зводили не бараки, а будинки. Зрозуміло, що на ключові посади «атомки» я запросив професіоналів: тих, з ким доводилося раніше працювати у Томську, колишніх моряків з атомних підводних човнів, спеціалістів зі станцій Красноярська, Кольського півострова. Перші фахівці з України з'явилися лише через шість-сім років. Люди з'їхалися з усіх-усюд, з насиджених місць. Потрібно було житло. І тут почалася епопея із закладанням міста. Керівники галузі хотіли, щоб я став втілювачем радянської «ударної» традиції: спочатку ставимо бараки, а з квартирами почекають. Я почав протестувати: ну, не війна ж нині! А до «шанхаю» - збірно-розбірних дерев'яних будиночків - у мене душа не лежала. З однодумцем, начальником управління будівництва Куксовим, ми вирішили будувати повноцінне місто. Я жив тоді у пересувному будиночку. Ночами ми проводили там оперативки, а вдень будували... Це був нечуваний на весь Радянський Союз експеримент під крики та погрози начальства. Адже ще ні одна будова, ні одна АЕС не починалася із закладання не тимчасового житла! Перед Новим 1975 роком у нас були перші новосілля у квартирах.
Помилка геологів. У 1982 році Рівненську атомну станцію мали закривати. Через карстові провалля у землі, якими «багата» ця місцевість. Від самого початку жахливо помилилися геологи-проектанти. Їм треба було насамперед заглянути у царські карти, які чітко називали цю область карстовою. А вони не заглянули, зробили понад 1200 свердловин і жодною не натрапили на карстові дірки! Запевнили вище керівництво, що можна будувати, ще й мені припис надіслали: бурити вглиб на понад 12 метрів не варто - район спокійний, проблем не матиму. І от під час будівництва вже третього блоку у нас раптово провалився під землю наш висотний кран - лише стріла залишилася стирчати. Це був шок! Ми мусили зупинити два енергоблоки і розпочати величезну роботу над усуненням помилок геологів. Це вартувало мені колосальних нервів і сил, особливо коли зверху йшли накази згортати будівництво... Як це згортати, а люди, місто?
Діри шукали й екстрасенси. Я зібрав сюди мало не всіх вчених з Радянського Союзу, навіть екстрасенси з'їхалися шукати ці провали. Яких тільки ідей я тоді не наслухався! Але врешті вирішили: закачати під всі будівлі (а тоді, окрім двох блоків атомної, вже півміста було збудовано) цементно-бентонітову суміш. Якщо була воронка, то заливали аж до базальтової основи, яка знаходиться на глибині 40-45 метрів. Тобто половина Кузнецовська у нас стоїть на цементно-бентонітовій суміші, а решту ми вже одразу будували на бетонних плитах. А четвертий блок відразу будували на буронабивних палях (їх 1200 штук під головним корпусом). Також мусить постійно працювати величезна лабораторія, яка контролює рівень ґрунтових вод, пустоти, перекоси...
Ядерних аварій на РАЕС ніколи не було. Може, згадують один випадок на початку експлуатації, коли відбулося радіоактивне забруднення. Була певна небезпека для людей, але фахівці зупинили цей викид за півгодини. У навколишнє середовище нічого не потрапило, ніхто не захворів. І взагалі, за всю історію експлуатації РАЕС лише двоє людей під час ремонту отримали дозу опромінення близько п'яти бер. А допустима планка - 25 бер.
Зарплата на станції дев'ять тисяч. У 2005 році, після запуску четвертого блоку нашої АЕС та другого блоку Хмельницької станції, я вийшов на пенсію, і майже одразу був обраний мером Кузнецовська. За мене проголосувало більше 80% населення. Оскільки вся інфраструктура була пов'язана з атомною станцією, я знав місто від «а» до «я». Зараз населення складає 41500 осіб. Кузнецовськ має 12 дитячих садочків, п'ять шкіл, гімназію. На станції працює 8500 осіб. Середня зарплата на станції - 9000 гривень. Кількість пенсіонерів, які 41 рік тому прибули на будівництво атомної станції, - 2500.
Мирослава КОСЬМІНА,
Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!