Прикута до ліжка жінка народила здорову дитину
У гості до Юри і Руслани Мельників із села Поліське Березнівського району ми приїхали без попередження. Хатина хоч і не нова, але чепурна. І на подвір’ї, і всередині – чистота. Навіть і не подумаєш, що все у цій господі робить… чоловік. Руслана вже майже чверть століття прикута до ліжка. Після 21 року подружнього життя Бог послав цій парі дитя. Про такий подарунок до самого його народження ні батьки, ні лікарі навіть не здогадувалися.
Якби не хибний діагноз, Руслана могла б ходити
Руслана і Юра знайомі з дитинства. Хати їхніх батьків на одній сільській вулиці. От тільки були у різних компаніях. Адже Юра на цілих дев’ять років старший! Весела і життєрадісна Руслана дуже подобалася хлопцю, і він таки дочекався, поки вона «підросте». Випускні екзамени у школі 17-річна дівчина здавала вже зарученою. Вони були молоді, здорові, щасливі. Єдине, що засмучувало – Бог не давав діточок.
– Їздили ми до докторів. Вони казали, що я можу народити, треба тільки підлікуватись. Щось таке нескладне було, – з усмішкою розказує Руслана. – Не дуже тоді переживала, бо молода, думала – життя попереду, ще встигну народити дітей. А потім стали дуже боліти ноги, спина, ходити було важко. Лікарі сказали, що у мене розсіяний склероз.
Страшний діагноз жінці поставили на четвертому році подружнього життя. У світі ця хвороба належить до невиліковних. Людина поступово стає прикутою до ліжка. Чи багато знайдеться чоловіків, які у такій ситуації підтримають жінку, не зіп’ються і не зламаються? Юра вирішив боротися за свою Руслану. Він стежив, щоб вона вчасно приймала ліки, перебрав на себе всі «жіночі» обов’язки по дому, сам дбав про господарку. Куди ж без неї у селі? Незважаючи на всі зусилля, дружині ліпше не ставало.
– Ми на обстеження їздили. І через п’ять років у Рівному лікарі нам кажуть: помилилися, не від того лікували. У жінки була пухлина у спинному мозку, – досі з обуренням розповідає Юра. – Допомогти могла тільки операція. Медики тоді сказали, що якби хоч на два роки раніше прийшли, то на ноги поставили б. А так гарантій ніяких не дали. Ми погодились на операцію. Руслана після неї почала трішки з паличкою ходити. Ще через кілька років у Києві зробили повторну операцію. Після неї вона зовсім злягла.
Батьківство напророкувала циганка
Так через помилку лікарів молода жінка втратила надію стати на ноги. Для неї потягнулися схожі один на одного дні, які Руслана проводила здебільшого у ліжку, лежачи на животі. Лише раз чи два в тиждень на декілька годин могла пересідати в інвалідний візок. Жінка намагалася тоді допомогти Юрі на кухні – хліб замісити, вареників наліпити. Часом виїжджала із сусідами погомоніти. В один з таких днів на сусідське подвір’я зайшла циганка, яка пропонувала різний крам. Розговорилися, мова зайшла про дітей. Руслана пам’ятає кожне слово тієї розмови.
– Циганка каже: «А давайте я вам погадаю». Спочатку подивилася на Юру: «У вас будуть діти». Потім на мене: «У тебе теж будуть». Я ще тоді посміялася: «У нього, може, й будуть, а у мене вони де візьмуться?»
«То не пухлина лізе, вона народжує дитя!»
Юра і Руслана змирилися з її недугою, що житимуть лише один для одного. Та чотири роки тому жінці раптово стало зле. Вона не могла нічого їсти, весь час блювала.
– Зранку могла випити тільки чашку кави, лікувалася льоном. Сімейного лікаря викликали, до невропатолога їздили. Подивляться, помацають живіт, щось призначать. Здавала аналізи – погані. Але що то і звідки – ніхто нічого не говорив, – розповіла Руслана.
Жінка стала худнути на очах. А коли сказала, що відчула якийсь незрозумілий поштовх, у родині почали готуватися до найгіршого – пухлина росте, і їхню Руслану «доїдає» страшна невідома хвороба. Рідні приходили попрощатися.
– Тільки одна подружка мені сказала: купи тест на вагітність. Я ще посміялась: була молода і здорова – не народила, то слаба і лежача завагітнію? Живота ж як такого не було. Щось тільки трошки випирало. Я ж на ньому весь час лежу – мені так легше. Нижче пояса нічого не відчуваю. Тому про дитину ні я, ні Юра навіть подумати не могли. Та що ми, коли лікарі нічого не запідозрили?! – сміється жінка.
Про день 27 травня 2015 року, коли народився їхній Богданчик, подружжя розповідає навперебій.
– Була середа, мені щось так недобре стало. А чоловік у мого брата був, допомагав. Я подзвонила – прибіг, стягнув мене в туалет «на миску». Перед тим таблетку дав розслаблюючу, щоб м’язи не корчило. Побачив, що піді мною пелюшка мокра. Пожартував: «Та в тебе, жінко, води відходять!» А я й відповіла: «Та до вечора народжу».
– Я бачу – щось лізе, покликав матір, тещу, – перебиває Юра. – Вони стали говорити, що то чи пухлина лізе, чи кишки. Казали, може, назад їх запхнути? Прибігла братова жінка Люда і зойкнула: «Яка пухлина?! Вона ж дитя родить!» Я побув ще трохи і вийшов, не міг на те дивитися. Мене стало тіпати. Дитина?! Як? Звідки?
– Усе це дуже скоро закінчилося – десь за хвилини чотири. Родився хлопчик. Дуже маленький, напевно, недоношений. Пуповину свекруха якимось таким великим ножем перерізала. І де тільки його взяла? Мене зразу на койку пересунули. А дитинка ніби не дихала. Люда стала її шарпати – і малюк закричав.
Це сьогодні про народження свого синочка Руслана і Юра розповідають весело і легко, навіть з гумором. А тоді було зовсім не до сміху – чоловік аж посивів від стресу. 21 рік вони жили лише удвох. І тут, буквально за декілька хвилин, довелося звикати до думки, що стали мамою і татом! Руслані тоді було 40 років, а Юрі – 49.
Медики з Березного домчали швидко. Хлопчика, який важив всього кіло 840 грамів, негайно забрали в реанімацію спочатку в райцентр, а потім у Рівне. Слідом за сином у тяжкому стані в лікарню доправили й маму.
Якби лікарі знали, що вагітна, направили б на аборт
Суперечок про те, яке ім’я вибрати малюку, навіть не виникало – він його сам собі вибрав. Богдан. Дитя дійсно було дане Богом цим чоловікові і жінці за їхнє терпіння і любов. Хлопчика виписали уже через місяць, коли набрав вагу. Ще місяць він жив у тітки Люди. А потім Юра сам навчився доглядати за сином. Вночі вставав до дитини, годував сумішами, міняв підгузки. Купати приходили бабусі. Руслана ж іще довго лежала по лікарнях – падав тиск, відмовляли нирки. Подружжя і нині дуже вдячне всім людям, які у ті дні допомогли їм грішми. Адже на лікування жінки витратили 50 тисяч гривень. Це непідйомна сума для Мельників. Руслана потрапила до реанімації навіть у день хрестин Богданчика. Воно ж і не жарт – пролежати всю вагітність, до того ж, без нагляду лікарів.
– Може, й добре, що лікарі нічого не знали. Вони ж мені сказали: якби їм було відомо, що вагітна, то не дали б дитя родити.
Богданчик для батьків – справжня втіха. Хлопчик у свої три з половиною рочки надзвичайно жвавий і допитливий. Він страшенний непосида. Тож глядіти малого сьогодні допомагає вся родина – благо, що живуть поруч. Хресними для Богдана стали Юрині племінники, які тоді ходили у шостий клас.
– Ми вже старші, і наші друзі такі ж самі. Як нас не стане, то хай хоч хресні будуть коло Богданчика.
Найбільше Юра з Русланою переживають за те, аби Бог дав здоров’я поставити синочка на ноги, побачити, як складеться його життя.
Наталка СЛЮСАР, Рівненська область
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!