У Лобачівській сільській раді, що на Горохівщині, нам порадили зайти до місцевої довгожительки Марії Панасюк. Вона - найстаріша мешканка села. Має 95 років, але не піддається часу: добре пам'ятає події минулих літ, ходить до церкви, буває на пошті, щоб заплатити комунальні платежі.
Марія Кирилівна зустрічає нас привітно. Каже, що завжди рада гостям, які розмовою скрасять одноманітні дні. Пригадує, що якось приїжджав до неї з Польщі якийсь пан, котрий збирав відомості про земляків, які жили поблизу села. Адже була тут польська, німецька і чеська колонії. Все розпитував і фотографував бабцю, потім, як і обіцяв, знімок прислав на згадку. Нині це особлива гордість старенької. Його показує і нам, знайшовши серед гори паперів.
- Я народилася у 1919 році, - починає бабуся. - Трудно було жити, а ще гірше стало, як німці напали. Я вже одружена була, сина старшого мала, то мусили з ним ховатися від обстрілів. Тільки почуємо, як бомблять в одному кінці села, а воно у нас дуже розкидане, то бігом втікаємо до берега, в другий бік. Розбомбили церкву, олійню. Зробили на одній з вулиць німці концтабір, обгородили його колючим дротом і звозили туди бідних людей. Правда, місцевих не чіпали. Могли тільки забрати з господарки курку чи свиню. Нам не дозволяли наближатися до табору - охорона відганяла.
Та, дякувати Богу, пережили страшне лихоліття. Запанував мир. Пішла жінка працювати у колгосп, згодом була прибиральницею у школі. Разом з чоловіком хату збудували, дітей виховували.
- П'ятеро їх мала, але один помер маленьким, інший син повісився після невдалого шлюбу, - зітхає мати. - Троє зосталося. Живуть окремо. Син в Коломиї, одна дочка - на Херсонщині, інша - у нашому районі, селі Пілгани. Та, що на Херсонщині осіла, кликала до себе. Та куди я поїду? Тут моя хата, моя земля. Доживаю віку біля внука, племінниця приходить навідати. Тут я межи своїх.
Цікавлюся у Марії Кирилівни, чи має якийсь особливий секрет довголіття?
- Ой, дитинко, та нічого я не знаю, - аж засміялася бабуся. - І робила тяжко, як всі, і в больниці не один раз бувала. То, певно, Бог стільки мені відміряв. А ще моя бабуня, татова мама, прожили 93 роки, і я, видно, в неї вдалася.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!