Щоб знала нашу історію
З Марією Радзівіло з Іванич познайомилася випадково. А вже як розговорилися, не могла натішитися щирою душею цієї жінки. Виявилося, вона справжня фанатка, якщо так можна сказати, нашого «Вісника+К». Передплачує газету «мало не 20 літ», читає від початку до кінця. І вже настільки звикла, що без тижневика і спати не лягає, бо він для неї одночасно «валідол і снодійне».
З Марією Йосипівною спілкуємося у її маленькому затишному кабінеті - працює медсестрою у садочку. Вона вдова, 18 років тому помер від інсульту її чоловік. Має двох дітей: син живе із сім'єю окремо, а дочка з нею. Пані Марія жартує, розповідає різні кумедні випадки з життя і навіть береться переказувати мені історії, які прочитала у нашому виданні років 10-15 тому. Каже, що за стільки літ, відколи вона виписує «Вісника», у неї вже склалася своя традиція: читає спочатку новини, потім злободенні теми, а от невигадану історію обов'язково залишає на десерт.
- Я знаю кожну вашу сторінку, кожну рубрику, - хвалиться Марія Йосипівна. - У четвер вже зрання виглядаю «Вісника», і про це знають наші листоноші. Бо якось прийшла до нас молоденька й не принесла мені газету. Та це ж мій валідол і снодійне, я і спати не зможу, поки не почитаю! Ґвалт, почала дзвонити, підняла на ноги мало не всі Іваничі: «Де та поштарка?! Нехай як хоче, але «Вісника» мені мусить приталіщити!» І вона його того ж вечора принесла!
Згадала наша читачка ще одну оказію з виданням. Це було у 2012 році, коли редакція у вигляді експерименту випустила кілька номерів великим форматом. Щоправда, дуже швидко відмовилися від затії і повернулися до звичного варіанту. А от Марію Радзівіло наш експеримент взагалі залишив без сну:
- Приходить мені «Вісник»... Ні, то не газета, а якийсь підодіяльник! Сіла читати,- накрилася ним з головою. А то що таке буде?! Мучилася я з ним, мучилася, а тоді не витримала і подзвонила до вас - поверніть, кажу, колишню газету, я ці простирадла не хочу і до рук брати!
- А може, Вас щось нервує в газеті, наприклад, реклама? - допитуюся у жінки.
- Зовсім ні, я ж розумію, що це ваш заробіток! Такий світ зараз - весь в рекламі. Згадайте, як колись нас нервували ті рекламні паузи в телевізорі. Кричали усі «Гвалт!», а тепер звикли. Завдяки їм встигаєш і вечерю зварити, і кіно подивитися.
Тобто Марії Йосипівні, як стверджує, подобається у нашій газеті все:
- «Шпаргалку» люблю, «Наболіло» - листи від читачів. Сяду і плачу ледь не над кожним. Я взагалі дуже плаксива за натурою. А що вже вистраждала-виплакала разом з вами під час Майдану, а тепер і через війну! Я всі ці газети, у яких ви писали про героїв «Небесної сотні» чи воїнів АТО, поскладала у шухляду. Прийде час - онучці покажу, щоб вона свою історію знала.
Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!