Того злощасного дня Аркадій працював на тракторі – закидав сіно на скирту під високовольтною лінією (10 тисяч вольтів) і ненароком ковшем зачепив дріт з високою напругою. Струм пройшов крізь нього. Руки у заціпенінні тримали важіль трактора, моментально згорів палець на руці, бік зовсім був обпечений. Тіло, мов шкварка на пательні, прилипло до кабіни, обгоріли обидві ноги. Всі люди, що були тоді на скиртуванні, злякалися. Лише старший брат Аркадія Леонід не розгубився. Він держаком грабель почав відривати брата від металевої кабіни. Все було, як у фільмі жахів…

– Мені одразу сповістили про горе, – із сумом згадує ті страшні події дружина Аркадія Надія Семенівна. – Я рвала волосся на голові від розпачу. Снувала лише одна думка: аби був живий! Коли я вбігла в палату, то чоловіка не впізнала – з ніг до голови він був у бинтах. Лікарі сказали, що житиме 1,5 години, бо обгоріло 70% тіла. Коли ж викликали спеціаліста з Луцька, він спитав у мене: «Що будемо робити: умертвляти чи рятувати?» Я вже потім зрозуміла, що лікар цей любить жартувати, бо відразу доправив чоловіка до обласного центру, не чекаючи, поки я прийду до тями. 

На Аркадієві не було живого місця. На те, щоб перебинтувати його, йшло одразу десять метрів бинта. Лише очі з них виднілися, які беззвучно благали порятунку й допомоги. Згодом пекучий біль все більше і більше став дошкуляти. Обпечені ноги почали мертвіти. Лікарі боролися до останнього, аби врятувати бодай одну, в п’яті якої ще жевріло тепло. Але стрімко стала розвиватися гангрена, і Аркадію ампутували обидві ноги. 

Як згадує тепер Надія Семенівна, після операції життя її чоловіка ніби скінчилося. Так він собі думав. Переймався, чи потрібен він їй та дітям такий каліка, як буде жити далі… Але турботлива і любляча дружина постійно втішала чоловіка. Казала: «Дякувати Богу, живий, а далі видно буде». Ні на секунду вона не відходила від нього, день і ніч сиділа в палаті біля його ліжка. І так п’ять тижнів. 

А вдома лишилася паралізована мати і троє їхніх з Аркадієм дітей. Найстарша, Людочка, тоді ходила лише в четвертий клас, Борис – у третій, а Зоя – в перший. Усе господарство і догляд за ним лягло на худенькі плечі Люди. Вона мусила вставати зрання, щоб видоїти корову і попорати решту господарки. Потім їсти варила, годувала лежачу бабусю і своїх менших брата із сестрою, доглядала за ними. 

А в той же час Аркадію потрібна була термінова пересадка шкіри. Його відправили у Київ. Оскільки там уже дружині не дозволили бути біля чоловіка, вона повернулася додому. Та через півтора місяця прийшла перша хороша звістка: Аркадій пішов на поправку.  День і ніч Надія Семенівна молила Бога, щоб зберіг дітям батька, а їй чоловіка. І Господь почув її молитви. 

Ще у Києві Аркадію зробили протези, але вони йому не підійшли. Не міг звикнути, тож викинув їх геть. І понад 40 років ходив на… колінах. Він ніколи не скаржився і не здавався своїй недузі. Був добрим і дбайливим господарем, тримав у господарстві коника, корову, свиней, обробляв город. І виконував абсолютно всю важку чоловічу роботу. Ніби відчуваючи щось, перед своєю смертю нарубав дружині стільки дров, що їх вистачить ще надовго. Загалом подружжя прожило у мирі і злагоді 54 роки.