Той день Наталія розповідає в подробицях. 14-річний син пас корови на пасовищі. Та в обід раптом почала сунути на село чорна хмара.

– Мені стало страшно за сина. Я наділа плаща, хустку напудила, сіла на ровер і поїхала, – пригадує Наталія. – Бачу, корови пасуться, а сина нема – дощ такий, що нічого не видно. Кричу: «Ваня! Ваня!». Почув мене і прибіг, сказав, що телефон виключив і ту сумку подалі відкинув. Ми разом поставали біля корчиків. Одна блискавка біля нас вдарила, посля біля теї берези, що там росте. А потом кажу: «Ваня, дивись, кругом йде дощ, як стіна, а довкола нас за метр нема».

Наталя лише встигла це сказати – і далі нічого не пам’ятала. Син потім розповідав, що земля під ним задрижала, ще побачив, що мама вже лежала, і впав. Невідомо, скільки часу обоє були непритомними. Першим очуняв Ваня і кинувся до Наталі. «Мамочко, не помирайте, живіть», – просив. І таки розбудив. Жінка пам’ятає, що ще блискало і гриміло, але вже вдалині, падав дрібний дощик. Коли син запитав, чи дзвонити татові, змогла лише кивнути, бо навіть губами не мала сил поворухнути. 

Іван вирішив йти в село. Підвівся, але його ноги ніби свинцем налилися. Ледве добрів до рову і скинув гумові чобітки, такі вони йому були важкі. Далі вже повз на колінах, бо ноги відмовляли. Потім мамі казав, що, певно, непритомнів, адже в один момент бачив навколо поле, а в інший – уже ліс. Зізнався: думав, що там і помре. Але його тримала думка, що на пасовищі чекає допомоги мама. І таки дійшов до села. Якраз їхали машиною з роботи сусіди і не могли зрозуміти, хто такий п’яний посеред дороги бреде. Ваня впав просто на капот і зміг сказати: «Маму спасайте, її блискавка вдарила».

А для Наталі час минув швидко, мабуть, її не раз покидала свідомість. Не відчувала ні рук, ні ніг, навіть дихати не мала сил – ніби хтось на груди цілий вагон поклав. Відразу подумала: щось сталося із серцем, бо пережила операцію на серці. А через деякий час до неї дійшла думка: а може, то вдарила блискавка? І коли занурила пальці в землю, поступово стала відчувати своє тіло, навіть змогла зігнути руки у ліктях. Побачила, що вони обпалені, й відчула, як сильно пече біля шиї. Згодом виявилося, що це згорів ланцюжок від натільного хрестика, залишивши по собі тоненьку чорну доріжку. Відразу після біди шия була попечена, цілим зосталося тільки місце від хрестика, з часом знак зітерся.

– Мама плакала, що то, мабуть, цепочка винувата, – згадує Наталія. – Але лікар похитав головою: «Добре, що хрестик був, життя врятував. Весь розряд на себе прийняв». Цепочка згоріла, а хрестика ніяк не могли серед речей знайти. Лікар таки відшукав, простягнув мені: «Візьміть, то ваш ангел-хранитель». Але того ж самого дня чоловік його… згубив. Люди кажуть, що не можна такий хрестик носити. Значить, сам від мене відійшов...

До речі, незадовго до біди сусідці наснилося, що на Наталчиному подвір’ї людно, гуляють весілля. І раптом із хати вийшла Мати Божа і попливла, ніби по хмарах. Наталя тепер впевнена: то Вона її врятувала. Інша сусідка теж бачила дивний сон. Нібито до неї підійшов померлий односельчанин із чашею в руках. Зазирнула – а там горілка (тобто горе). Не схотіла пити, і тоді покійник пішов до Наталчиної хати. А от сама жінка ніяких попереджень про біду не бачила. І тепер дивується, що після удару блискавки стала… почуватися набагато ліпше, ніж до того. 

– Лікарі навіть сподіваються, що, можливо, з часом сердечко краще запрацює. І з лікарні мене виписали десь через тиждень. А от син довго відходив. Не міг ходити, йому боліли ноги, та, слава Богу, тепер бігає і футбол грає.

Фото автора