Оператору машинного доїння Галині Савчук вручили орден княгині Ольги ІІІ ступеня Свято 8 Березня – особливе для доярочок підприємства «Рать», що у Луцькому районі на Волині. Бо це єдиний день у році, коли вони не біжать вдосвіта до худібки, а можуть зайву хвилинку поніжитись у ліжку. Всю роботу за операторів машинного доїння роблять чоловіки. Стають до корівок інженери, бригадир, агроном. Роблять це залюбки, бо дуже цінують працю своїх дівчат. А доярки у «Раті» – титуловані. Нещодавно орден княгині Ольги ІІІ ступеня здобула Галина Савчук. Вона трудиться на фермі вже 24 роки! Любов до худоби пані Галина перейняла від мами. Ще маленькою, маючи рочків сім, бігала з нею на ферму, замітала приміщення, допомагала корми коровам підсипати. Шкода було неньки: її вироблені руки на старість не переставали боліти. Дошкуляли й ноги, на яких від світанку до смерканку тупцяла біля рябух. Вивчившись, Галина Савчук якийсь час працювала у дитячому садочку. Та коли мама зібралася йти на пенсію, вирішила змінити її на фермі. – Тоді це був колгосп імені Чапаєва і ферма при ньому. Важко давалося на руки – 33 корови на одну доярку. Потрібно було і видоїти, і молоко відрами поносити. За дві години надоювала десь 130-140 літрів, – пригадує Галина Іванівна. – Це не те, що тепер: апарат працює, і молочко по трубах саме біжить, куди слід, не треба носити. Зараз, коли все механізовано, стало набагато легше. Це наш керівник «Раті» Віктор Шумський зробив для нас «євро». Велике йому спасибі. Тепер за дойку тонна молока є! Дають стільки 50 корів. Галина Іванівна показує свої «володіння». У корівок саме «тиха година». Але, зачувши голос своєї ґаздиньки, рогаті одна за одною підіймаються і висовують морди, аби жінка почухала їх за вухом. Улюблениця Рябуля ревнує, що «подружкам» дістається аж стільки уваги. І поки пані Галина підходить до інших корів, та голосно реве. – Тварини дуже відчувають людське тепло, – каже Галина Іванівна. – Ну, хіба можна працювати на фермі, не люблячи корів? Дивіться, як вони всі туляться. А коли якусь на бійню забирають, то аж душа плаче. Вдома у нашої героїні теж є корови, аж дві. Та біля них порядкує невістка Іванна, дружина сина Володимира. Запитую, чи часто дає їй пораду як професійна доярка. – Що ви, в Іванки все виходить дуже добре, – запевняє Галина Іванівна. – Я за її роботу спокійна. А ще жінка зізнається, що молока не п’є. Ба, навіть не знає його смаку! Оце так. Двадцять чотири роки на одному місці… Це ж уже майже чверть століття Галина Савчук віддала фермі. Подумалось: якби мені довелося щодня прокидатися о четвертій годині ранку й бігти на роботу, я б не витримала й тижня. А Галина Іванівна лише усміхається. Відразу видно: ферма для неї – не просто робота, а стан душі. До цієї зими жінка навіть ні разу на лікарняному не була! Не випадково саме такі люди удостоюються високої державної нагороди – ордена княгині Ольги. Бо на них, самовідданих трудівниках, і тримається світ. Наталія КРАВЧУК, Волинська область Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!