Цьогоріч у липні в Міністерстві закордонних справ України відбулась урочиста церемонія презентації першої в історії України і Держави Кувейт книги творів Тараса Шевченка арабською мовою. Участь у ній взяли кувейтська парламентська делегація, арабський дипломатичний корпус, українські науковці, дипломати, літератори. Автором і координатором проекту став недавній аташе з культурно-гуманітарних питань Посольства України в Кувейті Володимир Мартинюк – уродженець села Терешківці Горохівського району.
Слова про Мойсея довелося викреслити
З грудня 2015 року Володимир Мартинюк за результатами п’ятирічної роботи в Державі Кувейт призначений третім секретарем департаменту Близького Сходу та Африки МЗС України, куратор питань з відносин України із Саудівською Аравією. Зараз він перебуває у відпустці. З дружиною Ілоною й трирічним синочком Леонідом приїхав до своїх батьків у село Терешківці. Скориставшись нагодою, ми зустрілися з ним.
– Володимире Леонідовичу, як і коли народився задум про видання книги творів Великого Кобзаря арабською?
– У мої обов’язки як аташе з культурно-гуманітарних питань входила організація Днів культури України в Державі Кувейт. При мені в цій країні в Південно-Західній Азії гастролювали знаменитий Національний заслужений академічний народний хор України імені Григорія Верьовки, таланти Національної музичної академії імені Петра Чайковського, демонструвалася виставка творів петриківського розпису. У Кувейті більше знають про футболіста Андрія Шевченка, ніж про Тараса Шевченка. Там арабською мовою друкувалися в пресі лише «Заповіт» та окремі вірші. Ідея про збірку народилася ще в 2012 році, коли в Україні розпочалася підготовка до відзначення 200-річчя від народження поета. Я виступив в університеті з лекцією про життєвий і творчий шлях Кобзаря, надрукував кілька статей у центральній пресі. Це посприяло створенню думки, що книга творів світоча України арабською мовою – важлива й потрібна справа. Ідею підтримали як у Кувейті, так і в Україні. На мене як автора проекту було покладено обов’язки ще й координатора. Проект реалізовано Посольством України в Державі Кувейт у співпраці та за фінансової підтримки Національної ради з питань культури, мистецтва та літератури Держави Кувейт у травні 2016 року.
– Хто працював над книгою і які твори Тараса Шевченка ввійшли до неї?
– У нашому невеличкому колективі були викладачі й науковці Олена Хоміцька з Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка і Фадель Аль-Мувейль з Вищого інституту театральних мистецтв Кувейту. Працювали всі в основному на ентузіазмі, наполегливо та дуже багато. Крім цього, необхідні були й дипломатичні підходи, врахування окремих моментів у міжнародних відносинах. Приміром, у статті професор Григорій Семенюк Тараса Шевченка за значенням для українського народу образно порівняв з біблійним Мойсеєм. У той же час в арабів не дуже дружелюбні стосунки з Ізраїлем. Довелось окремі абзаци зі статті професора викреслити. До збірника ввійшли й стаття про Шевченка, написана доктором А. Аль-Енезі з Кувейту, вступне слово перекладачів.
У книзі надруковано дев’ять вибраних поетичних творів Тараса Григоровича, зокрема «Заповіт», «Сонце заходить, гори чорніють», «Садок вишневий коло хати», «Біжить вода з-під явора» та інші, п’єсу «Назар Стодоля» та 80 репродукцій картин. Була необхідність і в тлумачному словникові історичних та культурних реалій, бо араби не знають, що означають такі слова, як «кобзар», «сотник» та інші. Частину примірників збірки творів Тараса Григоровича Держава Кувейт передала Україні. Їх буде роздано арабському дипломатичному корпусу. Зараз працюємо над тим, щоб у березні 2017 року презентація видання відбулася у великому арабському світі, де більше двадцяти країн.
Сільський хлопець із Волині – аташе Посольства в Кувейті
– Ваш батько – директор Вільхівської школи, мама – медсестра Горохівської лікарні. Як Вам вдалось одержати таку престижну роботу?
– Якщо коротко, то не за гроші, не по блату і знайомствах. Коли малим пас корову в Терешківцях, то й не знав, що десь є в світі арабська мова, не відав, що колись її знатиму. Закінчив із золотою медаллю Вільхівську школу, вирішив вивчати англійську мову. Коли здавав документи в приймальну комісію Київського національного університету імені Тараса Шевченка, то на стенді побачив, що на факультет англійської мови величезний конкурс – аж 11 абітурієнтів на одне місце. Подумав, що я, сільський хлопець, не проб’юся. На факультет східної філології та паралельно англійської мови було вдвічі менше претендентів. Ось так і почав вивчати арабську. Закінчив університет з відзнакою. Як одному з кращих випускників мені запропонували роботу викладача арабської мови в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де працював три з половиною роки.
– Яка ж дорога привела Вас у Посольство України в Державі Кувейт?
– Прочитав на сайті МЗС України оголошення про вакансію. Однією з обов’язкових вимог було володіння арабською мовою. Здав необхідні документи, успішно пройшов тестування і 2011 року поїхав як аташе з культурно-гуманітарних питань у далеку державу Кувейт, де працював п’ять років. До речі, в посольстві України в цій країні я єдиний знав арабську мову. Так що, крім виконання функціональних обов’язків, довелося працювати й перекладачем.
– Чи були з Вами в Кувейті дружина й маленький синочок?
– Звичайно. Вони мужньо й терпеливо переносили винятково спекотний клімат, піщані бурі. В літній період у Кувейті надзвичайно високі температури, вони рідко опускаються нижче +45°С, піднімаються до +50-55 °С навіть у затінку. Ілона брала участь у заходах, присвячених українській культурі та мистецтву.
– Які у Вас ще плани на майбутнє?
– Мрію про те, щоб побачив світ «Кобзар» Тараса Шевченка арабською мовою. Є також задум видати антологію кращих творів класиків української літератури.
– Хай щастить у здійсненні Ваших задумів і нехай більше знають у світі про Тараса Шевченка та достойних українців!
Розмовляв Олег ДІДИК,
Волинська область Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!