Він один з небагатьох керівників, який у період занепаду колгоспів втримався, зумів вижити в складних економічних умовах. Ось уже 34-й рік головує у колективному господарстві «Дружба», розташованому в селі Купичів Турійського району, орендує землі в інших населених пунктах. Усякого було на життєвій ниві. Тож напередодні поважного ювілею поринаємо у минуле, говоримо про сьогодення та зазираємо у майбутнє разом з Петром Степановичем.
Дісталося занедбане господарство
– Якби вдалося почати життя спочатку, що б змінили?
– Я дякую Богу, що у мене склалося все саме так. Родом я із села Погулянка Любешівського району. Ріс у сім’ї, де було дев’ятеро дітей. Важко доводилось, але, попри все, батьки виховували нас у праці, вчили жити чесно, прищеплювали віру в Бога та доклали чимало сил, щоб я здобув освіту. Отримав агрономічну спеціальність у Горохівському технікумі, згодом став студентом Української сільськогосподарської академії Києва. Закінчив її з відзнакою. Одержав направлення на роботу. А через кілька років очолив колгосп «Дружба». Згодом заочно здобув юридичну освіту. Мріяв стати викладачем університету, та Бог повернув на інший шлях, про який ніколи не шкодую.
– Петре Степановичу, пригадуєте, якими були перші дні молодого голови?
– Мені дісталося занедбане господарство. На початку квітня худоби вже не було чим годувати. Соломи навіть не мали. Тож деякі керівники чисто по-людськи мене виручали, допомагали хто чим міг. Інша проблема – нестача кадрів. Тож купували старі хати і будували нові, щоб забезпечити житлом приїжджих людей. У певний період 80 відсотків працівників господарства були з інших районів. Добрим словом завжди згадую колишнього агронома Михайла Макаровича Купчинського, який був відмінним спеціалістом. Вдячний за мудрі поради Клим’юку Степану Максимовичу, який раніше був головою у «Дружбі». За рахунок колгоспу вдалося газифікувати село Купичів та асфальтувати дороги. Поступово докупляли техніку, розширювалися.
– А як вижили у складний період становлення незалежної України?
– Допомагала тяжка праця. Треба було мати знання, щоб приймати правильні рішення, масштабно мислити, щоб прораховувати перспективу. Вчилися при мінімальних затратах вирощувати конкурентоспроможну продукцію.
Великий противник продажу землі
– У чому бачите перспективу розвитку сільського господарства? Як ставитеся до продажу землі?
– Щоб жило село, однозначно має бути державна підтримка та запровадження державних замовлень на нашу продукцію, які б гарантували прибуток для господарства. Щодо продажу землі – я великий противник цього. Бо її скуплять спритники-багатії, які потім перепродадуть і отримають величезну наживу. А люди залишаться ні з чим і український народ втратить назавжди годувальницю. Неодноразово, будучи депутатом районної, обласної рад, виступав проти цього.
– Петре Степановичу, хто є вашою надією та опорою?
– Звичайно, це моя сім’я. Дружина Галина, яка веде бухгалтерський контроль. Син Ієв, якого назвали в честь дідуся, маючи економічну спеціальність, гарно вписався у наш колектив. Він уже вирішує різноманітні перспективні та інженерні питання. Відвідує семінари, переймає передовий досвід. Дочка Неоніла планує стати агрономом. Сподіваюся, що те, що я розпочав, продовжать мої діти.
Разом з дружиною купається в ополонці
– Ваше господарство має символічну назву – «Дружба». Що вкладаєте у це слово?
– Господь заповідав нам любити ближнього, а отже дружити. Не таїти один на одного зла. Людина без дружби ніц не варта. Тож, безумовно, вона для мене дуже важлива. Я люблю і ціную своїх справжніх, перевірених часом і різними ситуаціями, друзів.
– Які маєте надійні ліки від поганого настрою?
– Коли був студентом, то «лікувався» гарною книжкою, маю багато улюблених авторів, або ходив до театру. Зараз найкращими ліками вважаю молитву. Вона може звучати не лише в храмі, а й вдома, головне, щоб зі щирим серцем та добрими помислами звертатися до Бога.
– Де любите відпочивати?
– Зізнаюся, що навіть не пам’ятаю, коли був у відпустці. Духовно відпочиваю, коли в неділю йду до церкви. Ще маю хобі – полювання. Інше моє захоплення – плавання. Щодня купаюся в озері незалежно від погоди. Вже три роки з дружиною взимку пірнаємо в ополонку. Думаю, що й цього року не зрадимо цій традиції.
– А на заморських курортах бували?
– Традиційно відпочиваю в українських санаторіях. А от з екскурсіями бував в Ізраїлі, Франції, Німеччині, Польщі. Тобто Європу я трошки об’їздив. А от на Кіпрі чи Мальдівах не доводилося побувати.
– Який ваш життєвий девіз?
– Що більше живу, то намагаюся зробити більше добра для людей та держави. Тож з вірою в Бога, з повагою до людей починаю свій кожен робочий день.
Руслана ТАТАРИН, Волинська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!