«Де дочок сім – там доля всім, а де одна – там долі нема», – навчає українська народна приказка. А в Марії Бірук із села Качин на Камінь-Каширщині їх аж восьмеро! І на всіх вистачає материнської любові. Не обділені нею й зяті, що стали синами, та онуки, яких у жінки вісімнадцятеро.
Батькова смерть відмінила весілля
– Колись ліс густою стіною стояв, просвітку не можна було вгледіти. Мій чоловік Віктор працював лісником, возив мене всюди по лісі, от ми й збирали діточок, – жартує Марія Семенівна.
Замолоду приїхала ветфельдшером у Качин, та так і залишилася тут вити власне гніздечко. Для сімейного життя Віктор обрав Марію за її чудову вдачу. Зовні вона була дуже схожою на його маму, також Марію.
Працювало подружжя не покладаючи рук, хату нову збудували, освіту донькам дали, весілля їм справили. І все робили разом: на городі сапали, дрова в лісі заготовляли, консервацію на зиму закривали, влітку ягоди здавали. Діти – завжди поруч, змалечку привчені до роботи. Було біля чого походити: два гектари поля, три корови та п’ятеро свиней, а ще птиця… Усіх своїх дівчат мати, як і годиться в Україні, навчила вишивати. Тож життя в родині складалося всупереч приказці, що дочки виведуть із сорочки.
– Вони були і за дівчат, і за хлопців, вміють навіть коней запрягати, – розповідає жінка. – Це донькам знадобилося у самостійному житті.
Жодна нікому в руки не заглядає, коли йдеться про Тетяну, Вікторію, Галину, Ольгу, Марію, Мирославу, Надію чи Ніну. Двоє з них стали вчительками початкових класів, хтось продавцем, хтось закінчив біотехнічний, одна працює на заводі, декотрі залишаються поки що домогосподарками, але найголовніше, що дівчата стали такими, як мріяли батьки: порядними, трудолюбивими. Своїми зятями жінка також задоволена.
– Найсумнішим був рік, коли ми втратили чоловіка та батька, – згадує Марія Семенівна. – Йому було лише п’ятдесят два. Через жалобу відмінили весілля однієї з доньок. Та це не завадило їй стати щасливою.
Мамі на день народження – обов’язково квіти
Якось одна зі знайомих бідкалася Марії, що має єдиного сина, все життя дбала про його матеріальний достаток, а натомість нечасто він згадує неньку. А її доньки, між якими жінка ділила любов та ласку, віддячують матері тим же, не вимагаючи багатств. Чим могла її втішити, окрім співчуття? Та й радити щось уже пізно.
– Мама як була, так і залишається непосидючою, – розповідає Вікторія, котра з власною родиною живе разом з Марією Семенівною, – у господарстві задає тон, навіть в Польщу на роботу їздить, незважаючи, що цьогоріч їй виповниться шістдесят. А ще має гарний голос, тож уже 15 років співає в церковному хорі. Завдяки компанійському характеру з будь-ким знайде спільну мову. І дуже любить квіти, доглядає за ними, тому на день народження ми обов’язково даруємо мамі букет.
Наталія ЛЕГКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!