Справжні добрі діла робляться не заради розголосу і слави, а за велінням серця. Саме за таким принципом живе Тетяна Ломакіна з Журавичів Ківерцівського району.
Я не чула, щоб її у селі називали інакше як «наша Арсентіївна». Жінку тут поважають, і є за що. Усе своє життя Тетяна Ломакіна пропрацювала головним зоотехніком місцевого господарства. Як сама сміється, пережила п’ять голів колгоспів. Оскільки жінка дуже енергійна, спокійно сидіти на пенсії і працювати на своїх городах – не для неї. У центрі села відкрила їдальню з промовистою назвою «Буфет». А три роки тому у Тетяни Арсентіївни виникла ідея – готувати безплатні обіди для нужденних односельчан.
– З кожним роком стає все більше одиноких людей, малозабезпечених. Самотня старша людина не дуже собі і готувати хоче. А часто і не має що, або й сил. У 60 років навіть пенсію не всі мають, – розмірковує Тетяна Ломакіна. – Я всіх запрошую. Люди знають: о першій годині в нашому «Буфеті» для них буде накритий стіл. Скільки прийде людей, стільки й нагодують. Зараз буває до десяти чоловік. Тут і поїдять, і про проблеми поговорять, про життя. Все якась віддушина. Правда, відвідують «Буфет» тільки чоловіки. Жінки не йдуть. Стидаються, самі собі раду дають.
І дійсно, близько першої години дня ми побачили, як до їдальні стали підтягуватися підопічні Арсентіївни. Повільно, опираючись на палиці, шкандибав колишній голова колгоспу Данило Дем’янович Лихач. До нього у господині особливе ставлення – адже це він свого часу взяв її, молоду і зелену, на роботу. На старості поважний чоловік, а йому вже за 90, залишився сам. Діти живуть далеко. Зізнається, що торік зимував у дочки, але навесні втік додому – до своєї пасіки.
– Вдома я тільки чай п’ю. Вранці і ввечері, – каже старенький. – А обідаю у Тані. Дуже вже смачно дівчата готують. Я так не вмію і не можу.
74-річний Василь Євтушик – місцева знаменитість. Жодне весілля, проводи в армію чи похорони без нього не обходилися. Він – бубняр. Тобто людина, яка б’є в бубон. З гордістю каже, що має вдома всякий інструмент – і гармошку, і баян. Якби треба було, то б «тряхнув стариною». А на обіди до Арсентіївни приходить вже другий рік. Та ще й баночки із собою приносить.
– Та ви подивіться, які тут порції! Хіба можна все зараз з’їсти? Я тримаю ще п’ять котів і собаку, то і їм вистачає. Великої душі людина, наша Арсентіївна. Дай їй, Боже, здоров’ячка.
Олександр Фурс ще й не старий, йому 60. Але після смерті батьків залишився один, як перст. Сім’ї не має. Перебивається тимчасовими заробітками на будівництві. Зізнається, щоразу, коли проходить повз церкву, просить здоров’я для Тетяни Арсентіївни.
– Ми дружили колись з її покійним чоловіком. І от вона мені сказала, щоб приходив обідати. Свята людина. Коли я, холостяк, їсти гарячого собі наварю? А тут усе готове. Арсентіївна для нас як мати рідна – треба, то і крепке слівце скаже, і насварить, і поцілує.
Варто сказати, що обіди у журавичівському «Буфеті» дійсно королівські. Як кажуть, перше, друге і компот. Меню різноманітне, порції великі, завжди є щось м’ясне. І готують смачно, а головне – з любов’ю.
Наталка СЛЮСАР
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!