Біля хати Надії Оляницької у селі Кроватка Копачівської громади Луцького району різнобарв’я хризантем. Усі кущі акуратно підв’язані – одразу видно, що живе тут дбайлива господиня. Незважаючи на свій поважний вік, а їй майже вісімдесят, бабуся Надя дуже любить чистоту і порядок. А ще – читати. Знаючи це, внучка Наталя передплачує для неї різні видання.
Надія Іванівна запрошує у хату. На столі акуратно складена гора газет.
– Як смутно стає на душі, то найліпший порятунок – то читання, – розповідає бабуся. – Біблію беру або «Кобзаря». А як пошта приходить, то свіжі газети зразу переглядаю. Внучка Наталя як пішла на роботу, то завше мені їх виписує. Пару літ тому побачила «Вісника» – сподобався. А у ньому зацікавили анонси людських доль та газети «Між нами бабами». Тепер усі їх отримую. Правда, ще не маю «Від села до села», але вже на наступний рік точно випишу.
Коли ж просимо бабцю розповісти про своє життя, вона, зітхнувши, поринає спогадами у далекі післявоєнні роки.
– Я народилася у 1942 році. Дитинства у нас не було, бо треба було думати, як кусок хліба заробити. Закінчила сім клас і пішла 27 корів доїти. Не раз боліли рученята, але хто на то зважав?
Теплішають очі пенсіонерки, коли згадує про свого чоловіка Богдана Івановича, який був вчителем у сусідньому селі. Разом прожили понад п’ятдесят літ.
– Як женилися, то він мав одну сорочку, а я – одну сукенку. Коли ж почали хазяйнувати, то розжилися. Я 25 літ у магазині торгувала. Двох дочок виростили. Завше тримали троє корів і кобилу. Машину купили. Тяжко робили, не шкодували себе. Зараз луче стало жити, а вже нема коли. Літа швидко біжать…
У Надії Іванівни на першому місці стоять родинні стосунки. Чи сумні, чи радісні події – завжди разом збиралися з сім’ями сестер. Нині найбільша гордість бабці – четверо онуків. У всіх на весіллях побувала, перепій давала і танцювала з молодими. А особливо гордиться тим, що внуки вінчалися, перед Богом обітницю давали. Уже чотири правнуки є у бабці Наді. Вона дуже щедра та добра, тож для всіх готує гостинці, коли приїжджають провідати. Надія Іванівна любить спілкування. Зараз, коли залишилася сама, його не вистачає, тож береться перечитувати газети.
– Політики я не люблю, – чесно зізнається. – Мені луче історії про різні долі, як-от у вашому журналі. А ще Наталя виписала мені книжки вашого редактора «Калиновий щем», «Байструк», «Женила сина Катерина». Перегортаю сторінки – і свою молодість згадаю, то й веселіше стає на душі.
Руслана ТАТАРИН
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!