Про це просять волонтерів згорьовані матері
У Ковелі майже місяць працює Центр допомоги 51-й бригаді. Як каже одна з ініціаторок його створення Наталя Соколова, залишатися байдужим до трагедії родин бійців волинської бригади після Іловайська просто неможливо. Знаючи її як волонтера ще з часів Майдану, родичі бійців обривали телефони Наталі з проханням допомогти.
- Я переконалась сама, наскільки все складно, коли мені десять людей казали, що бачили, як мого кума Сашу Кондесюка розірвало гранатами. А потім я впізнала його на деенерівських відео. Він живий і в полоні, - згадує Наталя. - Коли дзвінки стали масовими, вирішила приїхати у Ковель і працювати на місці. Тут місцева влада надала приміщення. А головне - знайшлися люди, які відразу ж стали допомагати. Їх дуже багато. До нас постійно приносять продукти, одяг, переказують гроші.
Напрямки роботи волонтерського центру різноманітні: допомога сім'ям наших бійців у пошуку тих, хто зник безвісти, визволення полонених, питання лікування та транспортування поранених, повернення загиблих додому, підтримка їх сімей та інші. У кожного напрямку - свій куратор.
Буквально за лічені дні дівчатам вдалося сформувати таку базу даних про вояків і їх потреби, що її послугами користуються навіть в СБУ. У базі 400 поранених, 145 полонених, у тому числі 9 поранених, 87 зниклих безвісти після 24 серпня із 51-ї бригади. Саме волонтери ковельського центру доклали чимало зусиль для визволення бійців із полону. На сьогодні таких 60.
- Ми безпосередньо працюємо з батьками хлопців, - розповідає Наталя Соколова. - Спільно переглядаємо відео, зняте деенерівцями. Наше основне завдання - зібрати списки і передати їх тим, хто займається обміном. Координуємо дії з СБУ, Міноборони, Центром звільнення полонених, Міжнародним Червоним Хрестом та іншими організаціями.
Наталя зазначає, що це дуже кропітка і делікатна робота. Будь-що може ускладнити життя хлопців у полоні. Тому її дуже обурило, коли деякі інтернет-видання опублікували списки полонених волинян.
- Посилаючись на моє ім'я і на наш центр, оприлюднили списки полонених, які ми збирали і вирішили їх не виставляти, тому що не було впевненості, де перебувають ці люди. Забезпечення конфіденційності - це не наша вигадка, а питання безпеки хлопців, їх обміну. Ця інформація не є публічною. Журналістам треба думати, перш ніж щось оприлюднювати, аби не нашкодити нікому.
Інша справа, коли хлопців звільнили з полону. Волонтери із Ковеля тримають міцний зв'язок зі своїми дніпропетровськими колегами. Саме вони зустрічають звільнених хлопців і передають їм невеличкий гостинець з малої батьківщини.
- Нашим хлопцям ми готуємо такі невеличкі пакети: куртку, спортивний костюм, мобільний телефон і малюнок. Щоб вони відчували, що про них не забули.
Дуже важко шукати тих, хто числиться у списках зниклих безвісти. Волонтери максимально збирають інформацію про таких хлопців. Опитують товаришів по службі: хто, коли і де бачив того чи іншого вояка востаннє, дізнаються у батьків про особливі прикмети: наколки, прикраси (персні, хрестики, ланцюжки тощо), які міг носити хлопець. Чіпляються за будь-яку ниточку, щоб знайти людину. Тоді передають усі зібрані дані, фото, відео у Дніпропетровськ. Тамтешні волонтери ходять по госпіталях і моргах та шукають. Знаходять іноді живими, а інколи й мертвими.
- Так чи інакше мамі треба повернути сина, - розповідає куратор напрямку «Вантаж 200» Аня Півень. - Мами тут приходять і просять: «Найдіть мені хоч ручку, хоч ніжку, щоб я могла похоронити і мати куди ходити». І це треба розуміти. З мамою треба поговорити, обняти, втішити, поплакати. Це дуже тяжко.
Молоді жінки у Ковелі взялися нести цю важку ношу і не збираються її полишати, допоки останній боєць 51-ї бригади не буде повернений додому.
Наталка СЛЮСАР,
Волинська область
Фото автора
Ковельський центр допомоги 51-ї ОМБ. Номер картки Приватбанку:
4731 2171 0906 3402 Анна Ткаченко (Фалюш).
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!