Такий експеримент провели ще сто літ тому
Люди ще досі сперечаються, чи взагалі існує душа. Віруючі це питання навіть не обговорюють або ж стверджують, що після смерті душа вилітає з тіла. Інші ж називають це нісенітницями: мовляв, як у мертвому тілі може бути душа?! Натомість вчені ще сто літ тому провели експеримент: скільки важить тіло при житті і відразу після смерті? Це дослідження досі цікавить науковців.
Дослід провели з хворими на туберкульоз
Кажуть, що під час смерті атоми людини направляються в космос, де стають єдиним цілим з матерією Всесвіту, і таким чином людина не зникає без сліду. Інші кажуть, що це відлітає душа. Скільки людей – стільки думок. А от ще на початку XX століття було визначено, скільки важить душа людини. Зробив це відкриття американський лікар Дункан МакДугалл у 1907 році. Він міркував так: якщо людина має душу, то вона має займати певне місце у тілі, а отже повинна щось важити. Свій незвичайний дослід МакДугалл вирішив проводити в благодійній лікарні для хворих на пізніх стадіях туберкульозу, який на той час був невиліковним. МакДугалл створив великі ваги, на які поставив ліжко з помираючим хворим. Туберкульоз був, так би мовити, вигідним захворюванням для цього експерименту, тому що пацієнти помирали у «великому виснаженні» і без будь-яких рухів, які могли б похитнути вимірювання.
Відразу після смерті покійник втрачає у вазі
У момент смерті першого пацієнта було зареєстровано раптове падіння ваги його тіла на 21,2 грама. Саме ця цифра і породила думку, що душа важить 21 грам. Хоча згодом були інші цифри. Наприклад, наступний пацієнт МакДугалла у момент смерті втратив 14 грамів, інший – 28,3 грама. Про смерть першого пацієнта в експерименті МакДугалл писав так: «Одночасно зі смертю кінець балки впав зі звучним ударом, вдарившись об нижню обмежувальну планку, і залишився там без відскоку. Ця втрата ваги не могла бути викликана випаровуванням вологи з дихальних шляхів і поту, оскільки ця втрата була раптовою. Кишечник не рухався; якби він рухався, вага все одно залишалася б на ліжку, за винятком повільної втрати за рахунок випаровування вологи, що залежить, звичайно, від плинності калу. Сечовий міхур виділив один або два грама сечі. Вона залишилася на ліжку і могла вплинути на вагу тільки шляхом повільного поступового випаровування, а отже, ніяк не могла пояснити раптову втрату».
Згодом лікар МакДугалл повторив експерименти на 15 собаках. І не виявив жодної втрати ваги! На думку лікаря, це свідчило про те, що собаки не мають душі. А інші вчені вказали на той факт, що собаки не мають потових залоз, розкиданих по всьому тілу, це й нібито пояснює, чому після їхньої смерті не було змін у вазі.
Звіти про свої експерименти МакДугалл опублікував у 1907 році у медичному журналі «Американська медицина» та у знаменитій газеті «Нью-Йорк Таймс». Результати дослідження викликали шквал критики. Скептики намагалися спростувати експеримент, пояснюючи втрату ваги окислювальними процесами, які відбуваються перед смертю у тілі кожної людини. МакДугалл більше не зробив експериментальних відкриттів, помер у 1920 році. І хоч ім’я цього американського лікаря не відоме для широкого загалу, однак його теорія, що людська душа важить 21 грам, живе досі.
Юлія ШЕВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!