На старість чехові народила близнюків
Невигадана історія

На старість чехові народила близнюків

27 вересня 2020, 22:00
0
1
Сподобалось?
1

– Мамо, чекай! Ми через день приїдемо! – кричала радісним голосом у трубку донька Леся.

Ганя не тямила себе від щастя! Це ж п’ять літ, як Леся поїхала з Василем до Іспанії, щоб заробити грошей на весілля і хату. Відтоді дитину не бачила – лиш по комп’ютеру. Нарешті вертаються додому!

– Миколо! Радість яка! Наша Леся їде! Весілля будемо гуляти!

***

Наступного дня на подвір’ї Мусів кололи кабана. Треба ж зустрічати дорогих гостей, а там, дивись, і на заручини згодиться м’ясце. Ганя хазяйнувала на кухні, а думками линула до дочки.

…Леся мала хлопця, але щось у них не заладилося. А от з Василем із сусіднього села познайомилася зовсім випадково. У місті ввечері бігла на автобус додому. Засвітилося зелене світло для пішоходів, і просто на світлофорі її мало не збила машина. Василь, який йшов позаду, встиг схопити дівчину за рукав і моментально притулив до себе. Якби не він, хто зна, що могло би статися з Лесюнею. Чи калікою на все життя лишилася б, чи, не доведи Господи, вже поховали б дитину. Повік Ганя буде дякувати майбутньому зятеві, що тоді врятував дочку…

При згадці про цей випадок у жінки щоразу кров приливала до обличчя, від хвилювання калатало серце. Але тепер усе добре. Он заробили грошей. На весілля батьки з них і євро не візьмуть – хай собі діти хату зводять.

Минула ще одна безсонна ніч. Відколи Ганя почула, що донька вертається, втратила і спокій, і сон. Ніби радість, а якась незрозуміла тривога гризла ці дні. Про це нікому не зізнавалася, навіть коханому чоловікові. Бо скаже, що геть здуріла від радості.

***

І ось настав той довгожданий день. На столі вже парували голубці, свіжими огірками пахли салати, стояв неймовірний смак свіжини. Молоді з Василевими батьками приїдуть на оглядини, мають взяти ще своїх кумів, бабу з дідом. Словом, цілий бусик гостей чекали. Та минула обідня пора, вже й корови подоїли, вигнали на пасовисько, а нікого не було. Ганя не знаходила собі місця, вибігала на дорогу, вдивлялася через поле на шосе. А серце розривалося від тривоги: Господи, хоч би біди не сталося!..

Нарешті біля воріт пригальмувала Василева «Ауді». Ганя вискочила на подвір’я, кинулася обіймати доньку, виціловувати.

– А де всі? – прошепотіла Лесі на вушко.

– Чогось не вийшло, – відповіла.

Всілися за стіл, лише Василь якийсь дивний стояв біля дверей. Витирав з лоба піт тремтячими руками, переминався з ноги на ногу.

– А чого ти в порозі, як сирота? – здивувалася Ганя.

– Сідай, чого стоїш? – не зрозуміла і наречена.

– Значить, так. Давайте не будемо відтягувати. П’ять років тому я забрав у вас дочку і тепер приймайте назад. Женитися ми не будемо.

У хаті запанувала мертва тиша, здавалося, чути, як муха дзижчить. Ганя нічого не розуміла і лиш переводила здивований погляд то на зятя, то на дочку. Її Леся ніби закам’яніла і не зводила з нареченого очей, повних сліз.

– Що ти сказав? Як не будемо женитися?..

– Так, колись я кликав тебе заміж. Але, проживши разом п’ять років в Іспанії, зрозумів, що нічого між нами не буде. З тобою неможливо жити.

Василь замовк, а мати Ганя нарешті себе опанувала. Як, її донька та не вдатна до заміжжя?! Що він верзе?! Та у неї завжди чисто і наготовлено, та вона добра, мила, скромна!

– А чого з нею важко? Чи не вміє зготувати, чи не прибирала? – тремтячим голосом запитала Ганя. – Який має ґанж?!

– Не знаю, чи вам вона казала, – зітхнув Василь. – Але це витримати неможливо. Ревнує до стовпа. Плаче, закочує істерики. А то взагалі додумалася – стала напиватися таблеток, ледве відкачував, йшла у світ, одного разу два дні її шукав, а вона у знайомих була. Я просив, молив, а у неї одна мова: щось собі зроблю. Казала вам, як ми познайомилися?

Сказав і глянув на Лесю. А та від цих слів аж перелякано зіщулилася.

– Під машину кидалася, бо хлопець її покинув! Не хочу собі такої біди. Так що вибачайте, я йду. Ось гроші, які ми заробили. Я поділив. Лесине не беру.

– Покинеш – повішуся, – нарешті озвалася дівчина.

Проте Василь вже не чув її слів. Лише грюкнув дверима на прощання.

***

Леся не хотіла жити. То не вставала з ліжка, то йшла у ліс, а за нею – підтюпцем мама. Ні на мить не лишала саму. Ніби вже їй ставало краще і дурні думки не лізли в голову. Але однієї неділі по трасі біля їхнього села заграли весільні музики – до церкви на святково вбраних конях у гуцульських строях їхав… Василь з нареченою. Люди казали, що то його колишня дівчина, ще зі школи. Після цієї картини Лесю повезли у психушку.

Вона довго відходила. Казала, що піде у монастир. Мама була згодна на це, аби лиш дитина одужала та не зробила собі ніякої біди. Та потім ліки, молитви у церкві поставили на ноги дочку.

***

Минуло два роки. Леся працювала в магазині. Одного дня зайшов приїжджий словак, чоловік вже в літах. Кинув оком на чорняву Лесю, став заходити, поки гостював у родичів в селі. Розлучений, дітей не мав. Своєю увагою, подарунками, квітами розтопив крижане Лесине серце. Тепер вони живуть у словацькому містечку, хазяйнують на фермі. І зять щотижня дзвонить до Гані й дякує за чудову дружину, яка йому на старість народила близнюків. А мати тішиться: хай той Томек і старий, і не надто вдатний з лиця, проте такого не треба ревнувати. То, може, та «біда» до Лесі більш не вчепиться. Про це Ганя щодня молиться.

Юлія ШЕВЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися