Двічі підкорила Говерлу волинянка, якій пересадили печінку від матері
Волинь

Двічі підкорила Говерлу волинянка, якій пересадили печінку від матері

11 квітня, 13:38
0
0
Сподобалось?
0

«З того часу минуло чотири роки. Життя після трансплантації є і воно може бути яскравим», — каже сьогодні жителька Каменя-Каширського Наталія Олійник.

Вона з успіхом долає не лише життєві вершини, а й двічі підкорила Говерлу та мріє зійти на Ельбрус, пише Полісся.

Вирішили оперуватися в Україні

Коли у 25 років Наталії Олійник поставили діагноз «цироз печінки», вона не могла зрозуміти: як так, чому, звідки? Але дівчина не сприйняла це як вирок і готова була боротися за своє здоров’я і життя.

— Київські медики пояснили, що маю таке захворювання через генетичну схильність. Пам’ятаю, з дитинства мала погані аналізи крові на печінкові проби, від цирозу печінки помер брат мого тата ще у 3-річному віці. Я розуміла, що проблеми зі здоров’ям можуть бути у кожної людини. А тому просто налаштовувалася подолати свою недугу. Розуміла, що у мене хвороба, від якої можу померти, але підсвідомо відчувала, що все має закінчитися добре, — пригадує Наталка.

Їй рекомендували зробити пересадку печінки. Однак, як виявляється, в Україні далеко не всі могли отримати шанс на трансплантацію та повернутися до свого здорового та активного життя.

— Багато хто шукав можливості, щоб прооперуватися в інших країнах. Але там це коштує в рази дорожче. Крім того, закордонні клініки не дуже охоче бралися за українських пацієнтів, оскільки бували випадки, коли наше Міністерство охорони здоров’я не дотримувалося своїх зобов’язань, затримувало оплату, через що люди не доживали. Єдиним прийнятним варіантом для нас було оперуватися в Україні. Але в нашій державі на той час дозволялося лише родинне донорство. Тож стати моїм донором погодилася мама.

До операції готувалися обоє. Хвилювалися не лише за стан Наталки, а і її мами. Був ризик, що вона перенесе хірургічне втручання навіть гірше, аніж донька. Але хіба щось може зупинити маму, коли йде мова про життя її дитини?

Тим часом громадою збирали кошти. Підтримали тоді родину рідні, знайомі, небайдужі. Операцію кілька разів переносили: то у лікарів конференція визріла, то Наталка захворіла. Але, зрештою, у Національному інституті хірургії та трансплантології ім. О.О.Шалімова дівчині здійснили пересадку печінки. Сьогодні вона безмежно дякує своїм лікарям, котрі врятували їй життя та допомогли відновитися її мамі.

Нині вони почуваються добре. Єдине, що певна тривога виникла у Наталки, коли весь світ полонив коронавірус. Дівчина приймає препарати для пригнічення імунної системи, аби не відбулося відторгнення організмом пересадженого органу, через що може бути більш вразливою до цієї недуги. Проте вона навчилася цінувати кожну мить життя та жити так, щоб недаремно, тож навіть ковід не став їй на заваді здійснення мрій та задумів. А серед них, зокрема, – професійний ріст.

Знайшла себе в індустрії краси

Наталка – перукар-модельєр. Стала ним, як каже, «бо не любила заплітатися». У дитинстві вона терпіти не могла, щоб хтось торкався її волосся, тому змалечку почала причісуватися самостійно.

— Коли мама побачила, що у мене навіть непогано виходить, доручила заплітати менших сестричок. Я щоразу намагалася вигадати їм іншу зачіску. Не могла дочекатися, коли вони прийдуть зі школи і скажуть, що на них звернули увагу та похвалили, — зізнається співрозмовниця.

І ось це прагнення робити вражаючі зачіски й привело дівчину в індустрію краси. Оволодівши перукарською справою на професійному рівні, вона почала працювати в рідному містечку. Працює щодня, без вихідних, із самого ранку до пізнього вечора. Але поряд з цим завжди прагне вдосконалення. Так не проґавила можливості потрапити на Ukrainian Fashion Week (Український тиждень моди в Києві). Уже третій рік поспіль демонструє на цьому заході своє творче бачення образів, створених провідними українськими дизайнерами, органічно доповнюючи їх стильними зачісками.

— Ukrainian Fashion Week – це динамічна, напружена робота. Тут важливі не лише креативність, розуміння модних трендів і стилістики, але й зібраність та швидке реагування. Водночас, що вражає, на цих «тижнях моди», попри напругу та певну конкуренцію завжди панує дружня атмосфера. Провідні спеціалісти не зазнаються і без проблем діляться своїми «фішечками», лайфхаками, — із захопленням розповідає Наталка.

Вона переконана, що ця практика і додаткові знання важливі для самовдосконалення. Постійно продовжує вчитися і на майстер класах топ-стилістів. Наприклад, Сергія Шапочки чи Юлії Ксеніти. Закінчила Bless Academy, здобула спеціальність тритментолог — косметичне відновлення волосся. Не зупиняється, бо після екстриму на Fashion Week уже, напевне, важко зупинитися. Тому потім були New Fashion Zone…

Гори манять

Так Наталя долає життєві вершини одну за одною. Але разом з тим небайдужа до підкорення і гірських верховин.

Каже, що любов до гір у неї з дитинства. Мовляв, відпочинок на морі не приносить їй такого задоволення. Тож півтора роки тому без вагань погодилася на похід у Карпати – не могла не скористатися нагодою піднятися на Говерлу.

— Це була акція для привернення уваги громадськості до проблем трансплантації в Україні. На найвищу вершину українських Карпат піднімалася група людей із пересадженими серцями, нирками, дітки і дорослі. Кожен із них зміг зійти догори на більше ніж дві тисячі метрів над рівнем моря. І всі справді відчували себе повноцінними, — пригадує Наталка.

Після цього сходження вона запалилася бажанням підкорити ще не одну гору. По дорозі до Говерли почула, що дуже гарно на Кавказі, зокрема, на п’ятитисячникові Казбеку. Але відтоді запланувала собі хай що там зійти на Ельбрус.

— Минулого року я розпочала підготовку до цього, але розуміла, що через карантин у зв’язку з коронавірусом кордони можуть не відкрити. Відтак здійснити задумане мені ще не вдалося. Але цього року я собі подумала: до Ельбрусу ще не дістатися, та чого сидіти? Якщо хочеться, треба з чогось починати. І записалася знову в тур на Говерлу,— розповідає сповнена ентузіазму Наталка.

Це було зимове сходження на вершину. Воно зазвичай складніше, ніж у будь-яку іншу пору. Але оскільки дівчина уже була на цій горі, то уявляла, що там на неї може очікувати.

— Не скажу, що було дуже складно, хоч і йшли ми в “кішках” (спорядження, що чіплялося на ноги, аби не було слизько). Часом було прохолодно, а часом навіть гаряче – залежно від темпу, який набирала група. А ще було дуже гарно. Сходження на вершину тривало приблизно п’ять з половиною годин. Спускалися швидше, щоправда це було страшніше, — каже Наталка.

Тепер вона має мету покращити свою фізичну підготовку і все-таки зійти на Ельбрус. І чомусь віриться, що їй це обов’язково вдасться. Адже вона — цілеспрямована, впевнена у собі та не відступає перед труднощами.




Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися