Офіційно в Україні нині близько 195 тисяч самотніх матерів, які отримують соціальні виплати від держави. Середній розмір таких виплат — 2 500 грн. Чиновники вважають, що багато хто з мам не реєструє шлюб заради збереження цієї фінансової допомоги, хоча й живуть із батьком дитини.
З літа 2020 року правила виплат змінилися. Тепер їх можуть отримати ті, хто офіційно працює або перебуває на обліку в службі зайнятості, не живе з батьком дитини, а також відповідає іншим вимогам. Однак подібні правила можуть залишити без виплат і тих, хто справді їх потребує, повідомляє Громадське.
Виплата не передбачена
«Упродовж кількох років я зустрічалася з чоловіком, коли він дізнався про вагітність — відмовився від дитини. Мені тоді був 31 рік. Я була впевнена, що сама її підніму, народжувала я її для себе», — розповідає Віра Мітюкова.
Віра була спершу оформлена як самотня мама. Разом із 11-річним сином вона живе в гуртожитку в Кривому Розі. Ми зустрічаємося з нею біля входу до будівлі. У гуртожитку чотири поверхи, вікна першого забиті листом заліза. «Це душова кімната, але ми там не миємося — холодно і немає гарячої води», — пояснює Віра.
Кімната Віри — маленька та світла, там лише 18 квадратних метрів. Немає ні кухні, ні умивальника з туалетом. Один диван на двох із сином, стіл, холодильник і шафа уздовж стіни. «Чекаємо, що сьогодні привезуть розкладне крісло для сина — допомогу від ЮНІСЕФ», — каже Віра.
Його ім'я — Діма, він вчиться в 5 класі за інклюзивною програмою. У Діми синдром Аспергера — це один із видів аутизму. Він ходить до музичної школи, грає на піаніно, відвідує шаховий гурток. Нещодавно Віра навчила його грати у футбол, тепер хлопчик мріє стати диктором або тренером. Але Діма, за словами Віри, не може реагувати на ситуації, як інші однолітки. «Йому кожну ситуацію потрібно пояснювати, він не може керувати своїми емоціями, починає себе бити, кричати, його треба заспокоїти», — пояснює Віра.
Вона зізнається, що одній виховувати дитину важко. Бабусь і дідусів немає, Віра — сирота. У 13 років мама залишила її на автобусній зупинці. Дівчинка бачила, як її мати їхала. «Вона сказала на прощання, що мене таку (у Віри на лівій частині обличчя неврит — запалення нервів, що відповідають за контроль над рухами м'язів обличчя, — ред.) точно пожаліють і заберуть інші люди», — згадує вона. З родичів залишилася лише тітка в Харкові, з якою вони не спілкуються: «Вона покликала одного разу мене з сином до себе в гості. Потім сказала: "Якщо тобі важко — віддай дитину до дитбудинку". Я зібралася і поїхала».
Сина самого вдома залишити не можна — діти з таким синдромом потребують постійного нагляду. «Мені вдалося знайти жінку, яка за невелику оплату погодилася наглядати за моєю дитиною — зустрічати зі школи, інколи лишатися з ним на вихідних, тому що мені випадають робочі зміни цими днями», — розповідає Віра. Її зарплатня — 5-7 тисяч, але, буває, і цього бракує — доводиться брати гроші в кредит.
«Ось отримала я зарплату — 5 600 грн, мені 2 800 треба віддати няні. З огляду на те, що дитина з інвалідністю, нам постійно необхідні обстеження й лікування», — пояснює вона. Від держави Віра отримує допомогу на дитину з інвалідністю та за доглядом за дитиною з інвалідністю, разом це 2 435 грн. До 2014 року вона також отримувала соцвиплату розміром 450 грн як самотня мама, але потім її скасували.
«Мені пояснили — для того, щоб дали "самотню маму", потрібно, щоб дохід на двох не перевищував по 1 700, тобто — це 3 400. Дохід порахували й сказали, що виплата "самотньої мами" нам не належить. Уже протягом 6 років ми її не отримуємо», — розповідає Віра.
Вона каже, що знає жінок, які оформлені як самотні мами, але живуть із чоловіками: «Такі є і в нашому гуртожитку. За рахунок цих виплат люди навчилися виживати. Але є й молоді сім'ї, які не працюють, отримують гроші та пропивають їх».
За словами Віри, найважче їй зараз через умови, в яких вони живуть. Діма часто хворіє, адже в гуртожитку холодно, у спільному туалеті зламані вікна, там протяг. На кухні вночі бігають миші, а в кімнаті доводиться труїти тарганів і бліх. Серед сусідів є алкозалежні та наркозалежні люди. Із 90 квартир лише 12 платять за комунальні послуги. «Це питання ніяк не вирішується, борги накопичуються, через що послуг нас позбавляють: почалося з гарячої води, її вимкнули 10 років тому, потім нам вимкнули газ», — пояснює Віра.
Діма ділиться з нами своїми мріями — він каже, що хотів би жити у квартирі, де є ванна, кухня і туалет. У гуртожитку вони з мамою купаються в тазику або в маленькій дитячій ванні у кімнаті.
«Я звернулася в наш виконком, попросила надати нам інше житло — квартиру або хоча б малосімейку; або гуртожиток, де є туалет і ванна в кімнаті. Мені відповіли, що я 233-тя в черзі на пільгове житло. Враховуючи те, що протягом останніх років у нас у Кривому Розі будинки не зводяться, то це буде дуже-дуже довго», — розповідає Віра.
Одна годувальниця в сім'ї
Наталя Скарнецька виховує 12-річного сина Женю, у нього аутизм. Вони разом із мамою Наталі живуть в орендованій квартирі. У 2014 році сім'я виїхала з Горлівки (Донецька область, місто розташоване на непідконтрольній території — ред.), коли там почалася війна. З чоловіком Наталя розлучилася, коли синові було 4 роки, але його батько брав участь у житті дитини. За рік після переїзду до Києва Наталі зателефонували з роботи чоловіка й повідомили, що в нього зупинилося серце.
«Складно, коли в тебе дитина з інвалідністю, ти одна годувальниця в сім'ї, ще й у чужому місті», — пояснює Наталя. Вона веде нас до невеликої двокімнатної квартири. На стінах і холодильниках — різнокольорові дитячі малюнки. «У нас замість шаф — холодильники, — сміється Наталя. — Господар квартири не забрав їх, так ми туди речі складаємо». У кутку кімнати стоїть картата сумка з речами: «Не розібрали», — каже Наталя і прикриває її покривалом.
Квартиру сім'я винаймає з середини 2015 року, доти жили в центрі для переселенців, але звідти їх виселили. Мама постійно поруч із Женею, залишати дитину з аутизмом саму ніяк не можна. До карантину Наталя працювала нянею в сім'ї, в якій теж є дитина з інвалідністю: «Але коронавірус вніс свої корективи. Сім'я, з якою ми працювали, виїхала з України. Зараз я шукаю роботу».
Наталя отримує соціальні виплати у зв'язку з втратою годувальника, допомогу на догляд за дитиною з інвалідністю та виплати для переселенців. «Ми отримуємо ще одну виплату. У Києві є міська програма для дітей з інвалідністю — це 1 тис. — 1,5 тис., в залежності від складності діагнозу», — каже жінка.
Загальна сума виплат становить близько 8 тисяч грн. Стільки ж Наталя платить за орендовану квартиру. Вона каже, що їй пропонують поїхати на заробітки до Чехії або Польщі, але вона не може залишити сина. «На три місяці мені потрібно його залишити, і мама у мене вже не молода, їй теж важко. Я розумію, що я свою дитину після трьох місяців не зберу докупи», — пояснює Наталя.
Вона стоїть у черзі на муніципальне житло, але вона поки не рухається — муніципального житла просто немає.
«Дуже складно самотній мамі з такою дитиною з інвалідністю вижити там, де немає родичів і власного житла. Будь-яка мама, яка має дитину з інвалідністю, собі не замовляла таку дитину», — пояснює Наталя. Вона каже, що поки не бачить виходу з ситуації, можливо, їй доведеться повернутися в Донецьку область. Але там, за словами Наталі, нічого робити. «Я завжди налаштовуюся на позитив. Якщо про це думати — страшно, я не знаю, що має трапитися, щоб у таких мам був гідний рівень життя», — каже вона.
Соціальний механізм проти шлюбу
Юристка Громадської приймальні Української Гельсінської групи з прав людини в Києві Вікторія Петрук каже, що до 2016 року виплати отримували всі самотні мами, незалежно від їхньої зарплатні. Розмір виплати залежав від віку дитини й становив приблизно від 309 грн до 386. Потім почали враховувати загальний дохід сім'ї за попередні 6 місяців.
Самі чиновники визнавали, що умови, в які потрапили батьки, по суті, сприяють їхнім спробам зберегти соціальні виплати. «Ми створили такий соціальний механізм, коли людям невигідно реєструвати шлюб», — заявляв тодішній міністр соціальної політики Олександр Рева.
Від липня 2020 року правила виплат змінилися — тепер також враховують, скільки в родині людей працездатного віку.
У Міністерстві соціальної політики у відповідь на запит hromadske кажуть, що ухвалення таких змін дозволило збільшити розмір допомоги для інших соціальних категорій. Наприклад, підвищився прожитковий мінімум для дітей із малозабезпечених сімей (із 85 до 130%), також підвищили середній розмір допомоги для самотніх мам у сім'ях із двома та більше дітьми. Інакше кажучи — допомога збільшилася для інших соціальних категорій за рахунок виплат, які держава скасувала через нові вимоги.
Вікторія Петрук каже, що самотні мами часто звертаються до них за консультаціями. Переважно з питаннями щодо пільг — як їх отримати. Однак, чи вдається їм допомогти, Вікторія не знає, тому що мами звертаються лише один раз і далі зв'язок із ними втрачається. Адвокатка з питань сімейного права Анна Цимейко каже, що її робота з самотніми мамами теж зводиться до консультацій — який пакет документів потрібен для подання на виплати. «Якщо виникали суперечливі питання з соціальною службою, я консультувала, як поводитися в таких випадках», — розповідає Цимейко.
Юристка Вікторія Петрук каже, що до них звертаються по допомогу й у випадках, якщо маму позбавили виплати, але такі прохання надходять нечасто. «Одного разу нам телефонувала мама, вона дуже обурювалася, що в неї забрали соцвиплати. Я намагалася з'ясувати, чому це сталося. Вона розповіла, що живе з чоловіком. Я пояснила, що це є підставою для скасування виплати, але вона сказала, що в них так усе село живе, і це не чесно, що виплату забрали лише в неї», — каже Вікторія.
За словами юристки, зараз проблем додасть і карантин: люди втрачають роботу, нову знайти не можуть і через це можуть позбутися й соціальних виплат. Для багатьох, надто в маленьких містах і селах, де й до карантину з роботою були великі проблеми, така допомога часто залишається єдиним доходом сім'ї.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!