У цьому таборі загинули півтора мільйона людей 30 національностей
Розповіді про жахливі експерименти, смерті фашистського концтабору Освенцим, що на території Польщі, досі вселяють жах. Кілька років тому я була у цьому страшному місці. Досі перед очима довгі бараки, розвалена піч, колючий дріт, залізниця, куди на смерть завозили в’язнів… А за високими парками цієї фабрики смерті вирувало життя. Тут, у своєму маєтку, жив комендант Освенцима Рудольф Гьосс зі своєю дружиною та п’ятьма дітьми. Вони відпочивали на пляжі біля річки, вирощували овочі, милувалися квітами, словом, тішилися щасливим життям.
Тут загинули брати Бандери
Рудольф Гьосс прибув до Освенцима у березні 1941 року. Тут уже був табір, але його треба було розширяти за рахунок знищення семи польських сіл. Вже до кінця року в Освенцим їхали ешелони з радянськими військовополоненими – і українців серед них була більшість. На них випробовували газ, яким душили в’язнів, а потім спалювали у глибоких траншеях – 900 чоловік за пів години як і не було. «Радянські військовополонені мерли, як мухи, – скаже потім на слідстві Рудольф Гьосс. – Люди їли людей. Я сам бачив трупи, в яких була вирвана печінка». До Освенцима постійно прибували не тільки євреї, а й в’язні із Західної України, особливо політв’язні, і ці ешелони називалися «Бандера группе». Серед тисяч в’язнів тут загинули двоє братів Степана Бандери.
Концтабір був лабораторією, в якій досліджували на практиці медичні наукові теорії. Нацисти передбачали, що після війни німці, як вища раса, заселятимуть землі Польщі та України, і тому велика кількість слов’ян буде їм непотрібна. Заради цього в таборі проводили досліди зі стерилізації жінок, а також працювали над проблемою збільшення дітонародження у Німеччині. Для дослідів відбирали єврейських дітей-близнюків, яких потім страчували. Адміністрація концтабору укладала контракти з медичними установами на продаж їм «дослідного матеріалу», тобто в’язнів. За чотири роки існування концтабору тут загинули півтора мільйона людей 30 національностей. На початку 1945 року всі крематорії разом з газовими камерами підірвали. 60 тисяч в’язнів евакуювали на захід.
Шибеницю встановили біля печей
Гьосс без співчуття і болю заганяв у газові камери єврейські сім’ї з дітьми, хоча сам мав п’ятеро дітей. До речі, він не мав вигляду деспотичної людини, навпаки, ніколи не підвищував голосу на підлеглих, обожнював своїх дітей, із задоволенням ходив з ними на прогулянки. Після війни він ще рік переховувався під чужим іменем на фермі біля одного з німецьких містечок. 2 квітня 1947 року Верховний народний трибунал у Варшаві засудив Рудольфа Гьосса до смертної кари через повішання.
У листі до прокурора Гьосс визнав, що заподіяв страшні страждання людям, і просив у Бога прощення. Перед стратою він висповідався польському священнику. Підмостки шибениці з люком установили німецькі військовополонені. Це була та сама шибениця, яку Гьосс наказав побудувати в таборі Освенцим для тисяч своїх жертв. У день виконання вироку, 16 квітня 1947 року, нацистський злочинець не благав, не кричав, він був спокійний навіть за кілька хвилин до смерті, коли зачитували вирок. Труп Гьосса швидше за все спалили. Шибениця, на якій його повісили, була встановлена поряд з крематорієм табору.
Усі п’ятеро дітей у дорослому віці відмовилися засуджувати свого батька як воєнного злочинця. А от внук Гьосса Райнер відчуває вину, до п’ятнадцяти років він не знав, хто його дід. «Якби у нього була могила, я би на неї плюнув», – зізнавався він журналістам. Дитинство його батька проходило у будинку в Освенцимі, де за парканом був концтабір. Він розповідав, як бабуся наказувала внукам ретельно відмивати фрукти від пилу (це був попіл з печей концтабору). Внук Райнер пам’ятає, як побачив альбоми з родинними фотографіями, що зберігалися у скрині. Там були фото його батька, ще маленького хлопчика, який бавиться з братами і сестрами іграшками, змайстрованими в’язнями. На знімках – імпозантний будинок, сад, басейн з гіркою, дитяча пісочниця. І вся ця розкіш за кілька метрів від газових камер! До речі, про життя Гьоссів в Освенцимі розповідає художній фільм «Зона інтересів». Райнер Гьосс пам’ятає свою бабусю – дружину коменданта. Вона завжди повторювала, що Гьосси не плачуть. У своїй шкатулці, крім коштовностей, зберігала обручки та пасмо волосся чоловіка Рудольфа, яке зрізала перед стратою. У 1989 році вона покінчила життя самогубством у США. Як склалася доля усіх п’ятьох дітей Гьосса – невідомо.
Олена ПАВЛЮК
Цікаво, яке покарання придумають для Путіна?
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!