Історія львів’янина Ігоря Коваля вражає і надихає. Тридцять років тому він поїхав за океан з родиною. У США зробив себе, започаткував прибутковий бізнес, і не один. Та коли почалася повномастабна війна в Україні, він за один день владнав усі юридичні нюанси, склав заповіт і передав права на бізнес синові та доньці. А сам помчав в аеропорт і наступного дня вже був в Україні.
Десятки тисяч бронежилетів, касок, засобів зв’язку, оптики для наших військових він привіз уже в перші місяці війни. Спочатку купував усе за свої гроші, потім зрозумів, що не потягне сам. Заснував зі своїми дітьми благодійний фонд. Виступаючи в американських ЗМІ, Ігор підняв на ноги тисячі американців та українців, які живуть за океаном. У штаті Аризона, де допомога збиралася на рівні губернатора штату, спорядження для наших бійців привозили навіть з індіанських резервацій корінні індіанці! Будучи хорошим менеджером у бізнесі, Ігор Коваль використав свій досвід у міжнародній торгівлі для налагодження цілком легальних каналів постачання найнеобхіднішого військового спорядження, яке так було необхідне на передовій. Адже добре знав ситуацію на фронті, бо часто їздив на «передок» і спілкувався з українськими командирами та солдатами. Їздити на війну він почав задовго до повномасштабного російського вторгнення.
Друзі, знайомі, навіть дружина відмовляли його цього разу їхати в Україну. Там же війна, смерть, небезпека. А він не міг їм пояснити, чому так робить. Це треба відчувати серцем.
– От я 30 років живу у Штатах. Переїхав туди у 1992-му. Шлях до створення бізнесів був довгим… Але сенс ситуації у тому, що коли я переїхав до США, ці хлопці, які здебільшого воюють на передовій, ще навіть не народилися! І відчуваю, що зобов’язаний їм, бо вони не знають того життя, яким я жив в Америці. Вони народилися і виросли в Україні, більшість ще навіть сім’ї не створили – і вже воюють! Коли я приїжджаю і дивлюся на них, то розумію: я їм зобов’язаний, – так пояснював Ігор свій вчинок. – Ти мусиш жити цією країною, мусиш любити місто, де ти народився. Я завжди дуже любив Львів. Пам’ятаю, як тяжко переживав, коли виїхав до Сполучених Штатів. Я люблю цю країну. Люблю своїх предків – і всіх знаю аж до російсько-турецької війни.
А ще в Україні у Ігоря Коваля живе мама та родичі дружини. Чуєте, львівські злодії, волинські, тернопільські і ще там якісь, упіймані на крадіжці та спекуляціях з гуманітаркою під час війни? Ви мусите жити цією країною, а не обкрадати її. Ви маєте любити своє місто, а не ганьбити його мародерством. А ще ви і всі ми дуже зобов’язані тим хлопцям, які сьогодні там, де гаряче. Бо якби не вони, то невідомо, чи були б ви, ми й Україна. І якби не такі українці, як Ігор Коваль, які підставили у важку годину своїй історичній Батьківщині синівське плече. А так тримаємося й б’ємося далі! Все буде Україна!
Ніна РОМАНЮК
(Фото «Цензор. нет)
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!