У вересні 1939 року в наші краї начебто з метою визволення прийшла Червона армія. Люди це називали «приходом перших совєтів». По-різному ставилися до цього «визволення».
Скажімо, у моєму рідному селі Свищів колишнього Млиніського району односелець Олько Бродський, угледівши червоноармійців в обмотках, заморених коней і упряж з мотузяччя, оцінив побачене короткою, але в’їдливо: «Ото господарі прийшли – світ таких не бачив!» Наступного дня його вивезли із села у невідомому напрямку. Він так і не повернувся до рідних.
Історію Степана Рожкевича із села Миляч Дубровицького району розповів його внук млинівчанин Володимир Рожкевич.
На фронтах Першої світової війни дід втратив ногу, але попри це збудував простору хату «під бляхою», завів чимале хазяйство, у якому налічувалося дванадцять коней, інша живність та реманент. Крім дванадцяти своїх діток, яких подружжю послав Господь, вони прихистили шістьох сільських сиріт. Їх разом з власними нащадками виводили у люди. А ще Степан Васильович придбав радіо – рідкісну річ на ті часи. Тож годинами просиджував біля динаміка, слухаючи останні вісті з країни рад про величезні досягнення першої у світі соціалістичної держави, Степан Рожкевич переконував односельців, яке заможне і сите життя в Радянському Союзі і як буде добре, коли Червона армія прийде на наші терени. І коли у 1939 році це сталося, у прихильника країни Рад Степана відібрали хату, у якій розмістили школу, табун коней, господарський реманент і… радіо.
Лише п’ять днів прожив Степан Васильович при новій владі – більше його серце не витримало. За цей час він швидко прозрів і розчарувався у «совєтах».
Максим СМАЛЬКО
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!