Мого найкращого у світі татка уже немає в живих 20 літ, відійшов у світ інший, залишивши для нас довічну печаль. А моїй найріднішій матусі Олені Петрівні Малиновській пішов уже 95-й рік. Не всім Господь дарує такий вік. З усіх її ровесників уже немає нікого. А матуся іще живе повноцінним життям – ходить на вибори, дуже-дуже любить читати. Ото як Бога чекає новий номер «Вісника+К», з якимось благоговінням скоренько читає, а опісля складає за номерами, перечитує знову і знову та розказує нам.
Усі ми, три дочки, пам’ятаємо Вас молодою і дуже гарною, люблячою мамою. Бо наше дитинство було воістину щасливим – ми завжди були чистенько одягнені, до кожного свята мали обновки, були смачно нагодовані, а щонеділі ласували рум’яними пиріжками. А пам’ятаєте, рідненька, як чемно ми допомагали Вам? Пасли корів, пололи колгоспні буряки, приносили з поля зілля для свиней і гусей, прали біля річки свій одяг, ходили в ліс по гриби і ягоди, прибирали в кімнатах… Ми так хотіли, щоб мамі було легше. Бо її дитинство пройшло у щоденній важкій праці, із в’язкою соломи на тендітних дівочих плечах, з серпом і снопами в полі. Уже в дванадцять років матуся жала, в’язала і складала в копиці солому та сіно.
Час ішов, все рахував роки. Слава Богу, щедро нарахував – 95-й пішов! Та й у такі поважні літа моя ненька ще невтомна бджілка-трудівниця – і якусь зелину на городі вирве, і помідорчики піділлє, і пиріжків пухкеньких напече, і холодцю смачнючого наварить… Цьогоріч ще й сама паски напекла! Щоранку матуся милується квітами, що різнобарвним цвітом буяють довкола хати. Лише теперішня жахлива війна не дає їй спокою – плаче за загиблими воїнами-героями, молиться, щоб усі повернулись живими додому. До речі, і її внук Сашко захищає від божевільних кацапів рідну землю. І знову, в тисячний раз згадує прикрий випадок із тої, уже давно минулої війни, коли село уже звільняли від німців. На подвір’я увірвалися червоні партизани і давай нишпорити по всіх кутках, а на горищі лежав поранений воїн УПА. «Все, кінець буде всім, як знайдуть», – подумала мати.
– Давай свиню, бабка! – закричали. – Ми їсти хочемо!
І тут мама миттєво випалила:
– Немає свині, уже забрали хлопці в такій же формі, як ви.
Партизанів як вітром здуло.
У чому причина маминого довголіття? Думаю, це її постійний рух, вона ані хвилини не посидить, хіба що вже дуже втомиться чи прихворіє, не переїдає, не п’є спиртного, хіба келих вина у свята, у неї абсолютно відсутнє почуття заздрості. Та ще додає їй сили і літ те, що живі всі її діти, а найголовніше – мешкають поруч з нею. Наша найдорожча матуся оточена турботою та любов’ю. Живіть ще довго, рідна ненько!
Людмила МАЛИНОВСЬКА,
с. Білашів, Острозький район, Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!