Як швидко біжить час! Здавалося, ще вчора Луцьк був у жалобі за своїм міським головою Миколою Романюком. Ніхто не міг повірити, що нагла смерть так рано забрала у всіх нас хорошу і порядну людину. А уже рік минув.
Пригадується, як на траурній церемонії митрополит Луцький і Волинський УПЦ (КП) Михаїл сказав, що такого мера, як Микола Ярославович, Луцьк ще довго не матиме. Пророчі слова. Адже до хорошого звикаєш швидко і поступово перестаєш його помічати. Так і ми. Лучани звикли до комфорту, порядку, європейськості.
Ми із задоволенням прогулюємось вимощеними кольоровою бруківкою вуличками, як належне сприймаємо освітлені «зебри» пішохідних переходів, десятки відремонтованих дворів. Сьогодні ніхто і не згадає, як убого і сіро виглядала будівля залізничного вокзалу, бо нині це окраса міста. Всі забули, як пролазити попід потягами, щоб потрапити із Завокзального району на Варшавський ринок, бо туди можна дістатися пішохідним мостом.
А як змінилися Теремнівські ставки, міський зоопарк, береги річки Сапалаївки! У місті почали відновлювати колись закриті дитячі садочки, зрештою, побудували новий. Перший за 20 років!
А хто з лучан згадає, як днями і тижнями оббивав пороги чиновників міської ради, щоб отримати якусь довідку, дозвіл та інше? Виробити паспорт, зареєструвати майно, земельну ділянку, взяти дозвіл чи довідку можна в одному місці – Центрі адміністративних послуг – у максимально короткий термін. До речі, такий у Луцьку з’явився одним з перших в Україні.
Мало хто задумувався, що за всім цим стоїть важка праця, недоспані ночі, вкрадений у родини час їхнього мера Миколи Романюка. Він не ховався за чужими спинами і був у соборі та на Театральному майдані кожного разу, коли з війни привозили хлопців у трунах. Своїм святим обов’язком вважав провести в останню путь кожного загиблого лучанина і підтримати його родину.
Микола Романюк не вмів працювати упівсили, як-небудь. Такою вже був людиною, що розпочате мав завершити, ніколи не давав порожніх обіцянок.
Якось під час інтерв’ю у кабінеті міського голови звернула увагу на гору папок на робочому столі.
– А це – наші перспективи, – із задоволенням почав розповідати Микола Ярославович. – Сьогодні є стільки можливостей залучити у місто кошти європейських грантів! Головне, щоб під них були готові проекти. А вони, бачите, у нас уже є!
За п’ять років Луцьк виграв 8 з 20 поданих міжнародних проектів. Лише у 2013-14-му ці гранти принесли місту 700 тисяч євро!
Микола Ярославович любив розповідати, яким він бачить Луцьк у майбутньому. У його мріях були повністю відремонтовані зношені водопроводи і теплові мережі, всі двори багатоповерхівок вимощені бруківкою. Лучани пересіли б на тролейбуси, щоб повітря стало чистішим. У місті мали з’явитися відеокамери, аби його вулицями було безпечно ходити. Кардинально планувалося змінити вигляд Старого міста. Під стінами замку мали стояти сувенірні крамниці, а критий ринок – перетворитися на щось на зразок «Бесарабки» у центрі Києва, де можна було б купити продукцію селян. Микола Романюк хотів, щоб Луцьк мав перспективу розвитку, тож наполегливо працював заради об’єднання з навколишніми сільськими радами… Мріяв, що 1 вересня 2017 року прийде на перший дзвоник до дітей у 27-му школу.
І якби Микола Ярославович був живий, впевнена, що так воно й було б. Не знаю, чи побачимо ми своє місто таким, як мріяв наш покійний мер. Луцьк без Романюка осиротів. І це не просто слова. Ви подивіться, що робиться! Рік немає Миколи Ярославовича, а у нас забрали право вибрати нового господаря, того, якому б ми довіряли і якого поважали. А все тому, що два багатющі клани не можуть нажертися і поділити між собою владу. І їм плювати, що школи Луцька переповнені, а збудована 27-ма просто стоїть пусткою. Що місто задихається без нових земель, «Луцьктепло» має величезні борги… Всього, до чого їм байдуже, і не перелічити.
Головне для тієї команди, яка захопила владу, – якомога довше її втримати, щоб більше роздерибанити землі і майна.
Але так буде не завжди. Вибори у Луцьку обов’язково відбудуться. І тут головне – не повестися на порожні обіцянки, не продатися за декілька «кіль» гречки, а обрати достойну людину, яка б продовжила справи Миколи Романюка. Щоб нам не було соромно перед його пам’яттю.
Наталка СЛЮСАР
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!