Неоціненним дарунком тішаться жителі Хопнева Ківерцівського району. Виходець з цього села Петро Мороз, який живе на Прикарпатті, не забуває рідну землю і звів тут величну дерев’яну церкву. Уже дванадцятий рік селяни моляться Богу у своєму храмі.
Морози жили по сусідству із секретарем релігійної громади Іриною Маркевич. Жінка розповідає, що ця сім’я була дуже шанованою у селі. Василь Спиридонович та Євгенія Миколаївна працювали у кравецькій майстерні побутового комбінату. З чотирьох дітей, на жаль, живі тільки сини Леонід, викладач львівської політехніки, та Петро, голова одного з підприємств Прикарпаття, яке допомагає малозабезпеченим сім’ям, дитячим будинкам, школам, релігійним громадам, медичним закладам.
У Різдвяні свята 2005 року Хопнів облетіла радісна звістка про те, що колишній земляк Петро Мороз, який тепер живе у місті Долина на Івано-Франківщині, будуватиме у селі церкву. Люди тішилися, адже все життя ходили на служби до сусіднього Тростянця.
Храм звели всього за рік, проте нелегкою була праця. Незважаючи на зайнятість, безліч щоденних справ, сімейні клопоти, Петро Мороз разом з батьками та братом трудився над його зведенням, сприяв у фінансових справах, забезпечував будівельними матеріалами. Навіть майстри були з Прикарпаття і зводили церковні стіни з добротної деревини.
– Село теж не сиділо, склавши руки, – згадує той час Ірина Маркевич. – На копання фундаменту зійшлися чи не всі чоловіки. Євгенія Миколаївна Мороз разом з іншими жінками готували їсти для будівельників. Допомагали кіньми і місцеві жителі, і люди із сусідніх сіл.
Коли храм постав у всій красі, не тільки нинішні, а й колишні хопнівці долучилися до пожертвувань. Вишивали хоругви, скатертини, рушники, серветки, дарували ікони, купували килимові покриття, вази, квіти.
На свято Водохреща 2006 року єпископ Луцький і Волинський Михаїл освятив новий храм. І нагородив орденом ІІІ ступеня Володимира Великого Петра Мороза – благодійника, мецената, який подарував своїм землякам церкву, названу на честь апостолів Петра і Павла. Цієї радісної миті дочекалися і батьки Петра Мороза. Були зворушені і горді за свого сина, якого виховали віруючою, порядною і доброю людиною. Ще кілька років молилися у збудованій сином церкві. На згадку про батьків у храмі лишилися подаровані ними ікони.
– Петро Мороз і тепер приїжджає в село, хоч батьків уже нема, – каже Ірина Маркевич. – Треба щось перефарбувати, поновити – все Петро Васильович. Не злічити, скільки добра зробив для церкви і людей. Кажуть, що він і на Прикарпатті не один храм збудував.
У телефонній розмові я поцікавилася в Петра Васильовича, чому у нього з’явилася думка звести храм у рідному селі. На що пан Петро скромно відповів:
– Що тут дивного? Усі ми християни. Коли ще у школі ходив до церкви у Тростянець, вже тоді хотів збудувати храм у Хопневі. Через багато років моя мрія здійснилася.
А односельчани хочуть увіковічити славне ім’я свого мецената. Мають намір зробити табличку при вході у церкву, на якій значитиметься, що цей храм збудував їхній колишній односельчанин – благодійник Петро Мороз.
Олена ПАВЛЮК, Волинська область
Фото автора
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!