Колись майже у кожному райцентрі були чи то молокопереробний цех, чи маслозавод. Але на початку 90-х для них настали складні часи, більшість закрилися. Потихеньку люди розікрали обладнання, по цеглині рознесли добротні приміщення. У Шацькій громаді цього не сталося. Їхній невеликий сепараторний пункт у 1998 році приватизували. Новий власник не лишень зберіг обладнання, а й модернізував лінії. Завдяки розумному підходу тепер тут люди мають роботу, а масло та сири із Шацька замовляють в різні куточки України.
Беруть ящиками для всіх родичів
Я родом із Локачинщини і неодноразово писала, як знищили місцевий маслозавод. Старші люди кажуть, що й досі пам’ятають смак морозива та масла, які тут виробляли. А тепер що? Одні руїни та чагарники на місці колись великого підприємства. Нікому не хватило розуму чи бажання врятувати його. Шацькій громаді пощастило: завдяки добросовісним інвесторам вдалося зберегти виробництво, створити нові робочі місця. Йде робота – податки наповнюють бюджет.
– На початках виготовляли згущене молоко, технічний казеїн, із якого виготовляють клей, але ми не хотіли стояти на місці, а прагнули розвиватися. Спочатку надумали виготовляти сир, – розповідає директор ТЗОВ «Шацький молокозавод» Михайло Поліщук. – Вирішили почати з чечілю. Але не все спочатку йшло гладко. Вчилися на власних помилках. Приїжджали нас вчити люди, які самі багато років варять різні види сиру. Дуже корисними були поради Галини Кочкіної з Рожищ, Лариси Шелухи з Шацька. Потихеньку-потихеньку ставали на ноги, удосконалювали рецептуру. З Полтавського молочного об’єднання спеціально запрошували технолога, яка підказувала, як робити масло.
Хоча, як зізнається Михайло Михайлович, і досі цей продукт роблять за колишніми стандартами, без «хімії». Напевно, саме тому люди часто говорять: «Отаке було в моєму дитинстві». І це найвища подяка.
Багато відпочивальників на Світязі купують у місцевій фірмовій крамниці продукти Шацького молокозаводу, а коли їдуть додому в інші регіони України, телефонують через деякий час і просять їм надіслати ящик масла поштою.
– Зазвичай, таке робимо восени і взимку, коли нема ризику, що продукція зіпсується, – посміхається Михайло Михайлович. – Відправляли посилки на Харківщину, Київщину, у Мелітополь Запорізької області. Часто прямо до заводу приїжджають люди і беруть по десять ящиків масла. «Буде мені, куму-брату-сватові. Усім родичам», – пояснюють.
Сьогодні асортимент цього невеличкого підприємства може задовольнити будь-який смак. Його не везуть у супермаркети столиці, бо розкуповують усе в Луцьку у магазинах «Наш край» та SPAR. У Шацьку теж є фірмовий магазин.
– Нині виготовляємо 15 видів сирів, цільне молоко, масло, – додає бухгалтер підприємства Світлана Поліщук. – Працює у нас тридцять людей. У пік сезону переробляємо до шести тонн молока, зрозуміло, що восени та взимку менше. Закуповуємо його у жителів Старовижівщини, Любомльщини, Ковельщини. Однак розуміючи, що люди нині масово збувають худобу, вирішили зробити крок на випередження. І щоб не залишитися без сировини, надумали відкрити власне фермерське господарство.
Корови з Чернігівщини переїхали на Волинь
Це тільки на папері все легко пишеться і складається, а в житті треба докласти багато праці і зусиль, щоб отримати хороший результат. Не відразу знайшли підходящий корівник, чимало коштів вклали, щоб відремонтувати його. У селі Сокіл на Любомльщині заснували невеличке агропідприємство. Придбали спочатку двадцять теличок, згодом ще. А їх же треба годувати. Тож взяли землю в оренду, техніку закупили. Люди з села, які хочуть працювати, мають можливість заробити. Молоко подається безконтактним способом, звели новий холодильний цех. На жаль, війна внесла корективи у плани. На деякий час всі українці розгубилися. Ніби заціпеніли. Але побачивши, що наші ЗСУ дають гідну відсіч ворогам, взялися сіяти хліб, господарювати. Однак не у всіх регіонах спокійно... До Шацького молокозаводу зателефонували аграрії з Чернігівської області. Мовляв, у них є хороші племінні корови, але війна під боком, вибухи, поля заміновані, нема, де корми заготовляти.
– Ми вирішили врятувати цих наляканих тварин, а заодно й підтримати колег-фермерів. Тому поїхали туди і купили 24 корови, – згадує Світлана Матвіївна.
Нині господарство утримує 63 корови, підростають телятка. Процес іде та розвивається. Молоко є, а отже, буде з нього смачне масло та інша молочна продукція. Хочеться сподіватися, що це підприємство з кожним роком нарощуватиме обсяги, буде продаватися його продукція у всіх куточках України. І шацьке масло всі любитимуть так, як місцевий Світязь.
Руслана СУЛІК
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!