Мрія Каті вирватися з того осоружного села збулася після школи – вона таки вступила в університет. Спеціальність вибирала за одним-єдиним принципом: аби там вчилися лише хлопці і був маленький конкурс.
Сніжані вже було за тридцять. Раніше завжди пнулася всім допомогти: і в селі батькам городи посапати, і сестрі племінників поняньчити, і на роботі колег підмінити. Була безвідмовною. Не помітила, як за тими всіма клопотами геть забула про себе. Зогледілася, коли у сестри… внук народився.
– Вивозять до Германії! – голосило село.
Поліцаї разом з фашистом ходили від хати до хати і оголошували прізвища молодих людей, які мають їхати на роботи в «країну мрій». Матері заливалися гіркими сльозами, оплакуючи долю своїх юних дочок та синів.
«У вас буде дитина». Ці слова лікаря буквально ошелешили Надю. Ні, вони з Денисом дуже хотіли другого малюка, але ж не тепер, коли їхній Антон перебуває на межі між життям і смертю! А наступні слова боляче різонули по серцю: «Рекомендую зробити аборт».
Єва вже геть не мала сили. Навіть ковтати ліки, які тамували біль. Почувалася зовсім погано, на межі. Здавалося, от-от Богові віддасть душу.
– Ще б пасочку спробувати, – простогнала, коли в кімнату зайшла мати.
Ненька не стрималася – і заплакала.
– Слухай, у яку я ситуацію потрапив – не повіриш! – чоловік саме повернувся з дитячого табору, де провідував нашого сина, і просто з порога ошелешив мене зізнанням. – Здається, через мене одна сім’я... розпадається.
– Що?! – я аж підскочила від почутого. – Що сталося?
Такого велелюдного похорону у Вільхівці ще не бачили. Колишній керівник найбільшого підприємства, сільгоспхімії, помер раптово. Односельці навіть як слід не встигли обсмоктати новину, що він вернувся до своєї першої жінки.
Марійка змалку бачила, як мати горнеться до батька. За ним подалася з малими дітьми із села у місто, бо знайшов він хорошу роботу у будівельній фірмі. Спочатку житло винаймали, потім купили свою однокімнатну квартиру. З роками придбали просторіше помешкання. І все, здавалося, було добре.
Чоловік у Ліди був хороший. Одружувалися молодими, по любові донечка народилася. Мав Коля золоті руки, все міг зробити. А яка у селі оплата? Могорич. Чоловік не вмів відмовити, і поволі став спиватися. Ліда спочатку воювала, намагалася врятувати, але врешті махнула рукою.
Оля засиділася у дівках. Вже давно усі подруги заміж повиходили, а дехто з давніх товаришів встигнув розлучитися й одружитися вдруге. А вона лише мріяла про весільну сукню. Вже тридцять п’ять минуло, а жениха, який повів би до шлюбу, не траплялося.
Так закохані воювали за любов
– Ти знаєш, скільки їй років? – кричала Вітина мама. – Їй тільки шістнадцять! В тюрму захотів?!
Мама і тато силоміць тягнули доньку з квартири, куди вона втекла до свого хлопця. Дівчина відбивалася, плакала, просилася, та батьки були невблаганні.
Іванко упадав за Оленкою ще зі школи. Хоча «упадав» – це голосно сказано. Хлопець був дуже сором’язливий. Тож спочатку він милувався Оленкою здалеку, коли осмілів – здоровкатися став. Дівчина була бойовіша.
Коли Оксана йшла селом, парубки озиралися їй услід. Пишна, туго заплетена коса, величезні карі очі, стрункий стан. Красуня – очей не відвести. От тільки підійти не наважувалися – надто гордою була і вміла з ходу будь-кого відшити.
Вечірня зоря блиснула на небі.
– Христос ся рождає! – знадвору почувся чоловічий голос.
– Валюнь, глянь, дитинко, кого це на Святвечір у наш дім привело. Мо, колядники. То зви! – сказав батько, вкидаючи до рота чергового вареника з капустою.
І Валя вибігла.
Для Марини день був зіпсований із самого ранку. По-перше, вона дуже запізнювалася, по-друге, у під’їзді зустріла ненависного сусіда. Цей нахаба не затримав їй двері ліфта, хоча вона майже добігла. Тільки й встигла побачити його наглу мордяку з бридкою посмішкою.
Чомусь вночі прокинувся. Десь за стінкою чи на горищі шаруділи миші, не давали спати. Перевернувся набік, солодко потягнувся і лапнув рукою уже схололе місце, де спала Алла. Сон як рукою зняло. Прислухався до шурхоту – то не миші. То солодкі зітхання. Підійшов до дверей – і обімлів.
Після смерті Любці Михайло довго не міг прийти до тями. «Чому?» – так і гепало у скронях. Хіба 55 літ – то вік? А смерть так нагло її забрала. «Обірвався тромб», – коротко повідомив лікар. А для нього ніби весь світ згас. Вдень ще нічого – був заклопотаний вічною сільською роботою.
Наталка саме взяла до рук пилочку для нігтів, як у відділ «Елітних гардин» завернув якийсь чоловік. Окинувши професійним оком, чи потенційний клієнт, вирішила сидіти. Лисий, невисокого зросту і у спортивному костюмі.