Просила ненароджена дівчинка
Мука терзала щодня, щоночі, караючи жахливими видіннями. Лариса прокидалася у холодному поту і довго лежала у ліжку, тупо дивилася у стелю та не могла прийти до тями. А коли чоловік, солодко потягуючись, прокидався, мусила посміхатися.
Чоловік стежив за власною дружиною
Чоловік уже давно помітив зміну в Ларисиній поведінці. З ранку і до ночі снувала по хаті, як мара, байдуже спостерігала, як бешкетують у просторому будинку їхні сини, хоча ще місяць тому не могла натішитися ними, годинами сумно дивилася у вікно... Сьогодні печаль панувала в її очах.
- Лар, може, ти захворіла? - турботливо допитувався чоловік.
- Ні, все добре, - завчено відповідала і відводила сумний погляд.
Борис нічого не розумів, лише точно знав: щось з Ларисою трапилося. Але що? По кілька разів на день телефонував їй, цікавився справами, та вона була непохитна: «Все добре». І раптом чоловіка несподівано осінила думка - коханець! Ось чому Лариса так сторониться його, тим паче, стала щодня затримуватися на роботі. Коли пропонував заїхати за нею увечері, непокоїлася, щось плутано пояснювала: мовляв, то терміновий проект, то начальство сидить допізна, то за колегу треба попрацювати, то... І таких відмовок у неї знаходилося безліч.
Одного дня Борис під'їхав машиною до Ларисиного офісу. Не виходячи з авто, поглянув на вікна другого поверху - у її кабінеті ще світилося. Та рівно о шостій, коли закінчувався робочий день, його дружина вийшла з приміщення. Накинувши на голову хустину (дивно, навіть взимку ходила без шапки), поспішила у протилежний від дому бік. «Цікаво, куди це вона?» - аж заскреготів зубами Борис. Думка про зраду все більше мучила душу. Провів жінку поглядом, аж поки не звернула у провулок. Натиснув на газ - і вже побачив її на іншому кінці вулиці. А Лариса, кутаючись у пальто, крадькома озиралася навкруги. «Точно спішить у «Манго», - захлинаючись від образи, встиг подумати Борис про дорогий ресторан. Але Лариса раптом перейшла вулицю і попрямувала до східців... церкви.
- Що вона тут забула?! - вголос промовив сам до себе від здивування.
Адже вони ніколи не ходили до церкви, мали партійних батьків, тому не були хрещені і не хрестили своїх синів. Оце вразила!
За годину, яку Борис ледь всидів на місці, з храму вийшла його Лариса. Знову потай озираючись, пішла на тролейбусну зупинку і поїхала додому. Довго обмірковуючи несподівану ситуацію, вирішив не говорити те, про що дізнався. А головне - надумав щодня стежити за власною дружиною.
Минув тиждень - і Борису це набридло. Тим паче, Ларисин маршрут не змінився. Дім - робота - церква. У п'ятницю ввечері врешті зважився поцікавитися: які такі гріхи замолює його дружина-атеїстка?
Як звично, «провів» Ларису з роботи до храму і почекав, коли вона вийде. Жінка уже спускалася східцями, як Борис, вийшовши з машини, голосно її окликнув. Помітив, як від такої несподіванки вона стривожилася, ніби перелякана пташка, очі зрадницьки забігали - певно, придумувала, як викрутитися.
- А чого ти тут?! - здивувалася. - Я просто свічки... - запинаючись, почала було на ходу шукати виправдання.
- Нічого не вигадуй, - обірвав на слові. - Кажи правду. Я ж твій чоловік, - обійнявши її, поцілував у щічку.
І Лариса враз залилася слізьми: «Прости... Прости...»
Після аборту з'явилася... дочка
...Місяць тому Лариса завагітніла. Вирішила поки нічого не розповідати Борисові, хотіла стовідсотково переконатися у гінеколога, адже давно планували дочку. Але слова лікарки її вбили. Роза Вікторівна по-материнськи погладила руку жінки:
- Дорогенька Ларочко, доведеться перервати вагітність...
- Як?! Ви ж знаєте, як ми хочемо дитину... - очі налилися сльозами.
Але у погляді лікарки була тривога:
- Плід погано розвивається. Навіщо тобі хрест до кінця життя?
У той вечір не зважилася сказати правду Борисові. Думала - завтра, післязавтра... А тоді вже не знала, як розповісти. Ходила сумна, нічого її не тішило. Тим паче, стали снитися страшні сни. А в ту ніч, напередодні аборту, їй привиділася маленька дівчинка, яка просила: «Мамо, не вбивай мене...» Не послухала. І коли зробила аборт, те дитя щоночі мучило у снах і щоразу плакало: «Знайди мене...» Як зараз бачить перед собою цю блакитнооку дівчинку з білявими кучерями.
Далі несила було терпіти муки совісті, які, здавалося, точать душу, як черв'як. Після роботи не мала ніякого бажання йти додому, і одного вечора ноги самі занесли її до храму. Чомусь захотілося зайти всередину, звідки линула молитва. На душі ставало спокійніше, приємніше. Після служби підійшла до священика - і слово за словом, ніби на сповіді, зізналася, що раніше не вірувала, зрештою, ніколи і в церкві не була. Повідала про своє життя, сім'ю і те, що вбила ненароджену дитину. Підібрала саме слово «вбила», бо після нічних видінь, де дівчинка називала її мамою, інакше сказати не могла. Її гірку розповідь впереміш з плачем священик вислухав до кінця, не перебиваючи.
- То тяжкий гріх, - сумно промовив отець. - Моліться, і Бог вкаже вам дорогу...
Після того відчула неймовірне полегшення на душі, тому і стала щовечора відвідувати службу. Правда, потай озиралася навкруги, не хотіла, щоб хтось зі знайомих бачив, що вона ходить до храму.
- Треба було мені у всьому зізнатися... - Борис ніжно поцілував Ларису. - Я ж твій чоловік, і мені дуже важко, що ти так настраждалася.
- Прости... А тепер знаю, чому мені знову сниться та дівчинка. Я довго думала над цим. Може... візьмемо дитину з дитбудинку? - з благанням та надією заглядаючи йому в очі, несподівано запитала.
- З дитбудинку?! - здивувався Борис.
- Я більше не можу мати дітей.
А за півроку, владнавши всю паперову тяганину, тішилися маленькою Настусею. Перед тим Лариса та Борис порадилися зі своїми хлопцями. І ті не перечили, ба, навіть зраділи:
- У нашому великому будинку вистачить місця всім, - по-дорослому міркували сини.
І як тішилися, коли вдома з'явилося маленьке диво! Братики сперечалися, кому гуляти з Настею, кому її годувати, після школи обов'язково приносили якусь дрібничку, аби лише порадувати маленьку сестричку, непокоїлися, коли хворіла, і ночами теж не спали, переживаючи за неї. Ніхто жодного разу навіть й словом не обмовився, що вона з дитбудинку. Сироті, яка хтозна чи мала б щасливу долю, чужі люди подарували сімейне життя.
Що цікаво, коли Настуні минуло три рочки, вона стала схожою на ту дівчинку зі снів - така ж блакитноока з білявими кучерями.
Юлія ШЕВЧУК,
м. Рівне
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!