У «Віснику+К» від 1 лютого було опубліковано мій відкритий лист до Президента України Петра Порошенка. У ньому я щиро говорив про те, що турбує, болить і не дає спокою. Реакція читачів була вражаючою. Відразу на редакційний і мій особистий телефони хлинула безкінечна лавина дзвінків. Не злічити. Прийшло чимало листів. Виявляється, я зачепив болючу рану, котра ятриться в дуже багатьох у серці та душі.
Не буду лукавити, мені вельми приємно, що попав у точку, вловив думки багатьох і багатьох читачів, знайшов спільників своїх думок і тривог. Як і вам, страшенно прикро, що нас у черговий раз обдурили. Президенти один за одним приходять і відходять, усе розпинаються, як люблять нас, як дбатимуть про наше благополуччя. Та дориваються до корита, обзаводяться зграєю своєю, так званою командою, і дерибанять, дерибанять, дерибанять ту бідну Україну. А простому люду живеться усе гірше і гірше.
Я абсолютно нічого не маю проти Порошенка. Бізнесмен, заробив же кошти своїм розумом, пройшов велику школу на керівних посадах. Був міністром закордонних справ, міністром економіки, секретарем Ради національної безпеки. Ніби багато зробив для боротьби з агресором. Але ж у країні бардак, немає ладу, процвітає корупція, кругом брехня, неправда. Крім обіцянок і пустопорожньої балаканини, нічого не робиться. Невже так трудно навести елементарний порядок?
Ви підіть у будь-який суд, гадаєте, там більше стало справедливості, як при Януковичу? А дзуськи. Дійшло до того, що випустили з-під арешту головного майданного вбивцю Садовніка і той дременув у Расєю. Як, чому? Хтось відповів за це? Та де там! А сумнозвісна торгівля з бандитським, окупованим Донбасом…
Навряд чи далі треба перераховувати проколи влади, ви про них знаєте не гірше за мене. Іноді хочеться, щоб нарешті знайшлась якась тверда рука та стрепенула оте бидло довкола, що по нас топчеться. Скільки ж можна?
Та й Верховна Рада перетворилася на чорт знає що. Усі ж ви свідки, якими солов’ями розливаються оті гамнячі кандидати у народні депутати, просто ладні цілувати усіх нас в одне місце, аби за них голосували. А ще як щедро засівають баблом. І ми ж, осли, клюємо, слухаємо брехню, віримо, а ще беремо ту бридку копійчину і ждемо добра, ждемо, що вони там, наверху, щось добре для нас зроблять. Вони ж так знахабніли, що навіть на засідання Ради не хочуть ходити. Ну хіба це не знущання над своїми виборцями, над народом?
І в той же час ллють крокодилячі сльози за своїм електоратом, патякають про свою любов до простого люду. Театр абсурду. Де, де, скажіть мені на милість, затримались у роках і світах той вождь і ті його сподвижники, котрі зуміють пробудити мою нещасну Вітчизну, повести за собою, подбають не про себе, а про людей і будуть по-справжньому перейматися нами, жити нашими болями і проблемами, й коли ж ми заживемо як нормальні цивілізовані люди?
Євген ХОТИМЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!