Важке та гірке дитинство випало на долю братів та сестер Кузьмичів із села Михайлин Рожищенського району. Майже три роки тому в них помер батько, а на сороковини по його смерті від важкої недуги пішла на той світ і мама. Від гірких сліз діти не бачили світу, бо ніяк не вірилося, що неньки, яка тримала їх усіх укупочці, вже нема…
Не здала п’ятеро дітей в інтернат
Від тієї трагедії вже минув час, а змиритися з такою важкою втратою найстарша донька Валя й досі не може. Коли згадує маму, яку всі діти дуже любили і шанували, від хвилювання й болю у неї тремтить голос.
– П’ять років мама боролася з онкологією, а останній рік хвороба взяла своє… – ледь стримує сльози дочка Валя. – Вона помирала на моїх руках… Їй було всього 43…
Ситуація у сім’ї була непростою. Батьки розійшлися ще за вісім років до смерті. З жінкою лишилися семеро дітей. Згодом від другого чоловіка Валентина народила ще двох діток, батько теж мав іншу сім’ю. Він помер від тяжкого грипу. А на сороковий день після його смерті пішла на той світ і колишня дружина Валентина, залишивши сиротами дев’ятеро дітей. На той час було двоє одружених, дочекалася мама від них трьох онуків.
Неймовірне горе, непосильна ноша і величезна відповідальність в одну мить звалилася на плечі тендітної Валі. Тож навіть не задумуючись, дівчина стала опікуном п’яти неповнолітніх братів та сестер! Хоча родина натякала на інший вихід – віддати дітей у притулок. Та Валя навіть думки не допускала, щоб здати менших в інтернат!
Жили у найманій хатині
Після маминої смерті на Валю звалилася ще одна величезна проблема. Їй з дітьми ніде було голову прихилити. Бо сім’я навіть не мала своєї оселі, а жила у найманій старенькій хатині!
– Мама мала свій будинок, але там інша історія… – не хоче вдаватися у подробиці Валя.
«Покійна жінка була хорошою мамою, – розповідають у селі. – Вона любила і дбала про своїх дітей. Просто це дуже бідова сім’я. Тому всі і співчували їм». На поміч нещасним сиротам прийшли односельчани, родина, знайомі, школа, за що Валя усім дуже вдячна. Неабияк допоміг владика Ніфонт (уже покійний), церква опікувалася цією сім’єю. Не залишила дітей у біді і держава – для них придбали будинок у Михайлині, зробили ремонт.
Найважче, коли діти плачуть за мамою
Чи могла колись Валя подумати, що у 24 роки, й сама не маючи життєвого досвіду, стане головою багатодітної сім’ї?! П’ять малих дітей треба і нагодувати, і попрати, і в школу випровадити. Ще й до кожного знайти підхід, не образити, не насварити, а заспокоїти лагідним словом, ніжно пригорнути. Непросто давати раду трьом дівчаткам і двом хлопчикам, коли найменшому всього вісім років.
У різних ситуаціях приймала рішення, як мама. Завжди звірялася подумки: а як би вона вчинила?
– Та найважче не тільки бути опікуном, а треба спостерігати, як ведуть себе діти. Вночі прокидаєшся, а менший плаче… – Валя відвертається і не стримує сліз.
Зробили весілля сестрі
Дякувати Богу, Валя, маючи п’ятеро дітей, знайшла своє щастя. Точніше, воно відшукало дівчину у її ж хаті. Рік тому допомогти бідним сиротам зголосився Олександр із сусіднього села.
– Чи батьки вам не перечили, коли одружувалися? Як-не-як у Валі п’ятеро дітей, яких треба ставити на ноги?
– Та ні, – дивується Саша. – У нас в сім’ї теж немало, четверо. Тяжко, але нічого, на заробітки їздимо. Слухаються, все допомагають.
Тепер молоде подружжя тішиться маленьким сином. При згадці про дитя Валя врешті розпливається в усмішці.
Разом з чоловіком ростять її братів та сестер. Старші хлопці закінчили училище, з ранніх літ мусять заробляти гроші. Менші вчаться у школі. Ще одну сестру восени видали заміж. І благословляла її на шлюб Валя зі своїм чоловіком.
– Радилася зі мною. Ми їй весілля разом з батьками молодого робили у Рожищі. Все ж дівчина, хотіла бути нареченою, – усміхається Валя, хоча сама з чоловіком лише розписалися.
Усі дев’ятеро братів та сестер не забувають стежину один до одного. Якщо треба посадити чи викопати картоплю, разом з’їдуться до Валі, щоб допомогти. І на свята сходиться ця велика родина. Лише не зустрічає їх на порозі мама, немає її за сімейним столом, коли смакують кутею чи паскою. Замість неньки – найстарша сестра, яка завжди чекає у гості.
Бережіть свою Валю, допомагайте, не забувайте її – за недоспані ночі, за гіркі сльози, турботу і любов. Бо вона зробила неймовірний подвиг – не лишила братів та сестер напризволяще, не розкидала їх по інтернатах, а зігріла і приголубила.
– Мама була, як фундамент – скріплювала нас, – тихо промовляє Валя. – Завжди хотіла, щоб ми дружні були, у біді допомагали, родичалися. Щоб любили і трималися разом…
Олена ПАВЛЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!