Марина родом з містечка Ірміно Луганської області, але доля звела її з мешканцем села Велика Городниця Млинівського району Петром Костюхіним. Молоді люди поєднали серця. Так східнячка стала невісткою у селі, а Петро - міським зятем-бандерівцем.
Марину та Петра посватали, як кажуть, знайомі. Сподобалися один одному та й одружилися. Так вийшло, що мама Марини родом з Рівненщини, а тепер тут оселилася донька.
- В Ірміно маємо власний будинок. Там залишилася мама та хворий тато, який 35 років пропрацював шахтарем, - розповідає Марина. - Петро жив у нас дев'ять місяців. Роботи як такої у місті для чоловіків нема: або працюють на шахті, або їздять на заробітки в Росію. Петро допомагав людям у будівництві, дах перекривав, але дуже сумував за домівкою. Вирішили приїхати погостювати сюди, та й залишилися, бо почалася війна. Телефоную часто до матері, переживаю. Вона розповідала, що тиждень сиділи у підвалі, бо обстріли були. Нині ніби спокійніше стало.
Марина розмовляє українською, хоча додає, що чомусь у селі її називають «кацапкою», а Петро підсміюється: «Ага, коли я у вас ходив по базару і щось запитував українською, то всі перепитували, що то за бандерівець приїхав». Та незважаючи на такий мовний розподіл, молоде подружжя добре ладнає між собою. Жартуючи, цікавлюся, чи вміє невістка корову доїти.
- Вмію, - і собі сміється. - Що ви думаєте: як я городська, то нічого не знаю? Правда, практики особливої не маю, але якби довелося, то, думаю, справилася б з такою роботою.
- Та їй пощастило, - вступає у розмову свекруха, - бо корову я не тримаю. Марина так в усьому допомагає, а ще пече нам смачні торти, адже має спеціальність кондитера.
Марині подобається цей мальовничий куточок Рівненщини. Тут і овочі, і фрукти вирощені на власному городі.
- У нас земля кам'яниста. Недарма ж всюди вугілля видобувають, - додає. - Нічого не росте. Тому овочі на зиму закупляємо на фурах, які приїжджають із Західної України. Огірки, помідори можуть дати врожай, але для цього їх обов'язково треба щодня поливати. Зате щедро родить виноград.
Незважаючи на місцеву красу та спокій, жінка зізнається, що сумує за домівкою і з нетерпінням чекає, коли нарешті настане мир, і вона з чоловіком зможе поїхати у рідне місто.
Руслана ТАТАРИН,
Рівненська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!