В оселі Миколи Олексійовича тихо та затишно. Стіни у передпокої завішені іконами, стоїть дерев’яна кушетка – тут чоловік оглядає хворих. Цілитель працює вчителем географії у місцевій школі, певний час був директором. Дружина та четверо синів також педагоги.   

– Нашу сусідку бабу Анастасію зцілив ще 10-річним хлопчиком, – пригадує Микола Калінчук. – Вона тяжко захворіла, злягла. Прочув, як мама казала, що старенька не доживе до ранку. Мені її стало дуже шкода. Сховався у картоплі, став молитися за неї. З неба опустився пучок проміння, і голос мені сказав: «До нас дійшли твої молитви. Завтра раба Божа Анастасія сидітиме і грітиметься на сонці». Видіння мене не злякало, сприйняв його як належне. Коли ж мама стала обмірковувати, як організувати похорони, я бігав за нею і повторював, що баба Настя житиме. Гаркнула на мене, щоб не говорив дурниць. Зранку все було так, як обіцяв голос. Однак ніхто не надав значення моїм словам. Через трохи Анастасія знову занедужала. Я помолився, і їй стало краще. Та коли старенька захворіла втретє, голос з променя сказав, що її час уже вийшов, жінка помре. 

Попри те, що родина Калінчука була набожною, мама знала багато молитов, бабуся Божим словом допомагала людям, хлопець виріс атеїстом. Чоловік зізнається, заборона комуністичним режимом релігії зробили свою справу. Він не вірив в існування Бога. Змінити ж думку Миколу Олексійовича змусив випадок із сином. 

– Малий перестав спати вночі, постійно кричав. Знайомі казали, що він злякався, треба везти до знахарок, щоб виговорили. Я сердився, казав, що це все дурниці та забобони. Був переконаний, що в дитини ріжуться зуби, от і плаче. Аж поки вночі не побачив видіння. Проснувся від того, що малий вовтузився, а за вікном стояла жінка, оповита світлом. Ми жили тоді на другому поверсі вчительського будиночка. Злякався побаченого. Перехрестив себе і малого, помолився, але марення не зникало. Дитина заходилася криком. Став змагатися з примарою поглядами. Коли перемагав я, малий заспокоювався, коли вона – знову кричав. Врешті мій погляд пересилив, марення пропало. Змагання здалося мені вічністю, я плакав. У голові промайнуло: «Я повернуся. Тоді й побачимо, чия візьме». Зранку подумав, що це мені наснилося, однак подушка була наскрізь мокра від сліз. Через три дні марення повторилося, я його знову переміг. Після цього побачив видіння, що сина зурочила знайома нам жінка, коли він грався на порозі. 

Лікувати ж людей Микола Калінчук почав у 43-річному віці. Після того, як сам переніс важку недугу. 

– Я мав проблеми зі спиною, зміщувалися диски. Після чергового вправляння лікарями перестав ходити. Зміщення було у трьох місцях. Аби звестися на ноги, спав на твердому. З часом зміг стояти,  виконував комплекс вправ, щоб розробити спину. Однак у діагностичному центрі казали, що через півроку сяду на інвалідний візок. Оперувати відмовлялися, оскільки від будь-якого втручання нерв порвався б. Натомість я всіх переконував, що через три місяці танцюватиму гопака. Поїхав у санаторій, під час фізичних занять стало погано, знепритомнів. Лікар, що оглядав мене, здивувався: всі диски стояли на місці. Що цікаво, у той день виповнювалося три місяці після огляду в діагностичному центрі. А за кілька днів по тому я поставив на ноги одного відпочивальника, якому заклинило спину. Євген кілька років жив на знеболювальних, кроку не міг зробити без костура.  Працював більше години. Коли проводив над ним руками, шкіра аж піднімалася. Однак після сеансу Євген зміг ходити. Я ж, злякавшись своїх можливостей, заплакав, став молитися. У відповідь отримав знак, що з цього дня лікуватиму людей. 

Чоловік запевняє, нині його руки знають більше, ніж він. Адже усі людські недуги відчуває долонями. Причиною усіх хвороб, каже Микола Калінчук, є дисбаланс енергії в організмі. Тож аби оздоровити пацієнта, йому достатньо потримати руку над хворим місцем. 

– Лікую не я, а Божа енергія, що йде через мене, – переконує Микола Олексійович. – Тепло, що йде з моєї долоні, має зцілюючу силу. Окрім цього, читаю над людиною молитву за прощення гріхів.