Доля Жоржа Олійника із села Острожець Млинівського району непроста. У ній переплелись і радісні, і сумні, навіть драматичні моменти. Проте вона на схилі літ дарує чоловікові те, про що його однолітки зазвичай навіть і не мріють, – дітей. І зараз дружина Жоржа Григоровича при надії.
Різниця у віці між подружжям – три десятиліття
Про свої молоді роки чоловік розповідати не любить. Видно, що є на серці незагоєна рана. Вона болить, проймає до сліз і виговоритися не дає. Зате старість усміхнена. Особливо, коли біля сивочолого тата бігають його маленькі діти, вмощуються на руки чи смикають за штани, аби почитав книжку.
– Я вам не можу навіть передати, як сильно я їх люблю, – раз у раз повторює чоловік. – Це моє життя.
Лія – друга дружина Жоржа Григоровича. Коли вони познайомилися, мала 27 років, а він був на тридцять літ старший. Запитую в жінки, що запалило в її душі той вогник, на який пішла? Каже, добрий погляд Жоржа. Між парою закрутилися стосунки, а там і дитя під грудьми забилося… Ця звістка стала несподіванкою для всіх, довелося приймати різкі рішення, але залишити вагітну даму серця Жорж не міг.
Ось так вони вкупочці, попри різні обставини й людські пересуди, живуть уже чотирнадцять років. Не просто в парі, а із цілим гроном малечі. Бо після першої донечки Лілії (дівчинка має хист до малювання, і тато її щотижня возить на навчання у художню студію до Луцька) на світ з’явилася Танечка. За нею – син Давид. Тоді Лариса, Лія і Христинка, якій усього рочок. Округлий животик Лії Володимирівни видає: невдовзі в родині знову буде поповнення. На кого тепер чекають – не зізнаються.
Перед Різдвом згоріла хата
– Головне, щоб здорове дитятко було, – каже восьмирічний Давид.
– Це правда, – із сумом підтверджує батько.
А тоді зізнається: Давид мав проблеми зі здоров’ям – вроджений дефект обличчя. Йому потрібна була пластична операція. Родина поїхала на консультацію до Львова – і тамтешній професор так губку зашив, що відразу й не здогадаєшся, в чому причина.
– І Лія наша теж із вадою, але ще важчою формою, народилася. Ми до того самого професора поїхали. Він уже провів одну операцію, на черзі – друга. Казав, що найкраще через дев’ять місяців після першої її робити. Тобто вже. А в нас немає за що. А ще недавно «узі» показало, що і в цієї дитинки, яку Лія носить, будуть проблеми. І знову те саме… А кожна пластична операція – це 30 тисяч гривень. Їх непросто назбирати. Тим більше тепер.
Жорж Григорович розповідає, як перед Різдвом сім’я втратила житло. Вогонь перекинувся від грубки на дерев’яну стіну і зжер майже усю хату. З восьми кімнат вдалося врятувати лише дві. Решту недогарків змушені були розібрати.
Багатодітна родина опинилася на вулиці. І велика подяка керівництву Острожецької райлікарні, яке відгукнулося на біду й на півроку (!) прихистило погорільців, поки ті з поміччю добрих людей відбудовувалися.
На згарищі
Батьки бояться, що можуть втратити дітей
У двох кімнатках уже побілено й пофарбовано. В дитячій стоять двоповерхові ліжка. Тепер ще треба м’які меблі для себе й шафи купити, веранду переробити на кухню, бо ж їсти мусять десь готувати. Поки мама пече млинці на газі фактично просто неба. Діти смикають їх ще гарячими з пательні, бо справді смакота. До млинців – компот, торішні закрутки.
– Не голодуєте? – відверто запитую.
– Що ви? – каже Жорж Григорович, а діти підтверджують.
Навперебій хваляться, який мама смачний хліб пече, що часто ліпить вареники з м’ясом чи сиром, смажить деруни й іншу їхню улюблену смакоту. А на день народження кожному замовляє торт. І всі дуже шкодують, що в тій частині хати, яка згоріла, з димом пішли мішки рису та манки. Щастя, борошно вціліло – а його в рік споживають не одну сотню кілограмів…
Тримає сім’я дві кози з козенятами, кури і качки. Вирощують свою картоплю та моркву, іншу городину. І дуже люблять дітей, це видно. Але є момент, через який багатодітним батькам натякнули, що можуть втратити малечу.
– Може, зі спиртним маєте проблеми? – цікавлюся.
– Боже збав! Ми віруючі, алкоголю не вживаємо, – запевняє чоловік.
– То що тоді? – випитую.
– Кажуть, що діти в нас брудні ходять… Але ж ми стараємося, – мало не плаче.
Звісно, ми поцікавились у сільраді, наскільки проблемною є ця сім’я, і перший заступник сільського голови Всеволод Пекарський був відвертий:
– Батьки повинні належно виконувати батьківські обов’язки. Діти мають бути охайно одягнуті й нагодовані. Головна претензія до цієї родини – побут. Причому батько дуже добросовісно виконує свої обов’язки. На мою думку, там у хаті не вистачає господині. І ми це будемо контролювати. Щоб попрати одяг, великих фінансових затрат не треба. Щодо інформації, що нібито хтось має вилучати дітей, це не так. Але Лія мусить зрозуміти, що вона виховує майбутнє. Найпростіше закрити очі і втратити цю сім’ю. Але ми хочемо до батьків достукатися. Бо через 10-15 років, як їхні діти повиростають, матимемо сім проблемних родин. А можемо виховати і мати сім хороших сімей.
***
Претензії Олійники розуміють. Кажуть, постараються все виправити. Дуже дякують релігійній громаді із села Борбин за підтримку і допомогу, а також керівництву Луцького клінічного пологового будинку, де кілька разів Лія народжувала, – за чуйне ставлення і професіоналізм.
Наталія КРАВЧУК, Рівненська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!