Софія Нарусевич із села Рогізне Демидівської громади Дубенського району Рівненщини поділилася рецептом з читачами газети
Біля металевої хвіртки нас зустріла жвава та енергійна бабуся. На долю цієї жінки випало стільки випробувань, але вона не нарікає, а приймає їх з вдячністю та християнським смиренням. У Софії Нарусевич чудова пам’ять, тож вона детально розповідає про свої поневіряння та втрати.
– Двох синів похоронила, живу сама, – зітхає бабуся і за мить додає, – з фотографіями. Дочка Люда далеко – аж у Росії, але приїжджає до мене.
Софія Миронівна народилася 5 лютого 1925 року. Вона добре пам’ятає своє дитинство, навчання у польській школі. У батька було два гектари землі. Тому доводилося з юних літ заробляти у наймах у чехів-колоністів.
У 1942 році із села Рогізне нацисти стали вивозити юнаків і дівчат на роботу в Німеччину. У місті Магдебург відібрали 30 українок на завод, який виготовляв ерзац-каву для німецьких солдатів.
– Адресу досі пам’ятаю: вулиця Гаффенштрассе, 9, – продовжує свої спогади жінка. – Три роки там працювала. Годували нас дуже погано. Порція хліба – 250 грамів, миска баланди і кава без цукру. У 1945 році американці почали бомбити, то наш табір згорів. Усіх остарбайтерів поселили в будинку коло заводу. Ми ще їздили хоронити німців, які загинули під руїнами. А потім уже й ніхто їх не прибирав, стільки побитих мертвих людей лежало.
Після звільнення у травні Червоною армією розпочалася страшна і небезпечна дорога додому. Софія в Україну повернулася пізньої осені 1945-го.
– У Франкфурті усе літо батрачили чорно й тяжко: садили капусту і помідори. То вже радянські солдати заставили. А я ще показала, що вмію косити. Тоді добряче намучилася, – розповідає остарбайтерка. – За ту роботу дали кожній буханку хліба і 300 злотих. Нас потім привезли у місто Береза-Картузька в Білорусі. Я мала торбинку солі, яку виміняла на пирога, такого чорного-чорного, зі смаженими буряками. Коли повернулася, то мене поставили секретарем сільської ради, а часи тривожні, у лісах були повстанці. Три роки працювала, аж поки не вийшла заміж у 1948 році.
Жінка пригадує, як у магазині «керосіною» торгувала, а згодом ще 15 літ очолювала ланку в колгоспі. А як пішла на пенсію, то у церкві була старшою сестрицею. Допомагала підтримувати порядок у храмі.
– Напрацювалася за своє життя, – усміхається бабуся Софія, – все вмію готувати. Якось я порахувала, що 74 рази була весільною господинею. І досі не сиджу без діла, пироги печу. Раніше на дровах у печі, а тепер – в електричній духовці. Найдобріші – то з вишнями, смачні виходять із сиром і яблучним повидлом.
Побачивши наше здивування, адже не так часто доводиться бачити жінок, які у 96 літ печуть пироги, Софія Миронівна додає:
– Швиденько записуйте рецепт. Нехай читачі «Вісника» спробують. Таких смачних пирогів ви ще не їли. Закип’ятити літр молока. Збити 10 яєць з трьома склянками цукру, додати 200 грамів масла чи маргарину. Усе це запарити гарячим молоком. Як схолоне, додати 100 грамів дріжджів. Досипати борошно, щоб тісто стало густим, як сметана. Коли за годину у теплому місці підійде, додати склянку олії, трішки солі, ванільки і замішувати. А борошна додавати стільки, скільки вбере.
Ми домовилися з бабусею Софією, що приїдемо до неї у Рогізне на 100-літній ювілей на пироги.
Кость ГАРБАРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!