Раїса Доманська із села Рогізне Дубенського району одна з найстарших мешканок. Але у свої 92 роки має хорошу пам’ять, до дрібниць розповість про трудне дитинство. Її родина підтримувала УПА. Малою Рая не раз носила їжу та записки бандерівцям. Раніше це тримала у великій таємниці і лишень зараз те, що найглибше засіло у свідомості, може розповісти.
Бабуся береже давні фото
Коли невістка Галина, при якій живе Раїса Герасимівна, сказала, що до неї приїдуть кореспонденти, то старенька ночами не спала. Все прокручувала у голові, що має розказати. Вже й папір і ручку просила, щоб найважливіше записати. Наша розмова вийшла проста і цікава, бо на допомогу прийшов старенький альбом, де зберігаються унікальні знімки 40-х років минулого століття.
– То моя сестра Вірка, вона була замужем за Матвієм, який був сотенним УПА. О, крепко за Україну був! – пригадує бабуся, показуючи старий знімок. – Знаю, що був зв’язаний з Галичиною. А потім його схопили. Мав псевдо Ярема. Фамілія Марушкевич. Щоб нікого з рідних не підставити, поміняв прізвище на Кухарук. Але все одно нашу Вірку забрали. Приїхали кегебісти на конях з Козина, там був колись райцентр. Вивели з хати і цілу дорогу нещасну сестру перед собою гнали. А я мала років десь 14, і в надзирці за ними полями бігла. Ой, катували її страшно, розказувала потім. Пальці в двері саджали, голки під нігті, а збили так, що синя була. І хоч потім відпустили додому, муки їй від тих болів були. Два роки ще прожила і померла. Лишилася їхня 5-річна дочка Оксанка, яку ми з матір’ю вигляділи, заміж віддали. І так повернуло життя, що дочка бандерівців за кацапа заміж вийшла. Живуть зараз на росії. Вона не визнає, що в Україні війна.
У хаті куркуля ховалися поранені упівці
Бабуся окремі моменти описує детально, пам’ятає, що батько був файним господарем. Мав 13 гектарів землі, свій ліс, дві пари коней. Господарював, бо дітей ціла хата, всі їсти хочуть.
– Нас було шестеро, я сама менша. У польській школі тільки до четвертого класу повчилася, а далі батько забрав додому, бо роботи скрізь повно. І орати я вміла, і скородити, – зітхає. – Батько теж підтримував бандерівців. Харчі передавав, сестра білизну шила. Тісто на лапшу місили, сушили і в криївках лишали. Був час, що в нашій хаті переховувалося троє хлопців. Один поранений був. Якогось вечора крепко собаки гавкали. Виходжу на двір. Ой, Божечку, облава. То кегебіст Якубовський налетів. Поки на дворі з батьком балакав, я бігом у хату. Десь взялися сили, і я така мала пересунула тяжкий диван під двері кімнати, де бандерівці поховалися. Схопила маленьку Оксану на руки й сіла її бавити на дивані. Все перенишпорив Якубовський у хаті, а без толку. Тут ще й дівчата з Вовковий прийшли, мали якусь інформацію передати, але як? Більше години товкся Якубовський у нас, але так Господь дав, що не знайшов нікого. Як тільки вони поїхали, вийшли хлопці зі сховку. Сказали, що тримали пістолети біля голови, щоб живими не датися. Ой, що тоді пережили і вони, і ми! Один підійшов до батька і каже: «Івановичу, запрягайте коней, повезете нас до своїх». Батько коней вивів, сіна на віз намостив і чесно відповів: «Хлопці, я все зробив, але везти вас не буду, бо на кого сім’ю покину?» Совісні були, все поняли, навіть коні повернули, хоч і за тиждень.
Довгожителька згадує, що в ті часи люди чим могли помагали хлопцям з лісу. Хоч і ризикували своїм життям. І вона, мале дівча, у рукавах сукеночки носила грипси: короткі записки. Чи боялася? «А як дитині не боятися? – відповідає. – Але такий був приказ від своїх хлопців, то мусила слухати. Аж в Глибоку Долину ті послання носила». За союзу Рая нікому і ніколи не розказувала про те, яке було її підпільне дитинство, бо могла загриміти в тюрму. Жила, як і всі. Вийшла заміж, двоє дітей з чоловіком виростили. Робили у колгоспі. Рая в передовиках була. Таких биків годувала, що друге місце в районі мала за здачею м’яса. З колгоспу і на пенсію пішла. Вдома господарство чимале тримала, дітей поженила. Роки летіли у щоденних турботах. Так розпорядилася доля, що довелося матері пережити двоє своїх дітей. І хоч мешкає бабця у своїй хатині, але постійно під наглядом невістки Галі. Вона їсти принесе, і помиє, і добре слово скаже, бо нікого ріднішого у довгожительки нема.
Руслана СУЛІК
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!