Під час виконання бойового завдання загинув Роман Боровець із Рівного. Рідні досі не можуть змиритися з тим, що його вже немає.
Про це йдеться на сайті Т1 – портал.
– Два роки тому син похоронив вагітну дружину, якій було лише 20 років, – витирає сльози Валентина Боровець, мама полеглого Героя. – Роман разом із своїм, нині покійним батьком, їздив на заробітки. Причому, як по Україні, так і за кордон. В сина були золоті руки, вмів і ремонти робити, і будівельні роботи добре знав. Оленка, його дружина, була мені як донечка. Саме так я її й називала. Вони два роки зустрічалися, одружилися. Оленка спершу не могла завагітніти, і коли це сталось, то вони такими були щасливими! Чекали на народження синочка. Вже почали дещо купувати. Та на сьомому місяці Оленка захворіла – піднялась температура, почала кашляти. Син тоді був саме на заробітках. У невістки діагностували коронавірус і відправили у Дубно, де лікували вагітних з таким діагнозом. Медики сказали, що в неї двостороннє запалення легенів. Їй було важко дихати. Коли заплатили лікарям, то почали ставити крапельниці. Однак було надто пізно. В листопаді 2021-го вона померла. Дитя можна було врятувати, провівши кесарів розтин. Та медики не зробили цього вчасно. Роман постійно був на могилі дружини і дитини. Згодом вже й люди почали мені казати, щоб я пояснила: не потрібно так багато часу проводити на кладовищі. Він мене слухав, а тоді знову їхав на могилу. Зі смертю Оленки і сина він втратив сенс життя.
А в лютому розпочалась війна. І Роман Боровець, який не проходив строкової служби, вирішив добровольцем йти захищати Україну. Рідні та друзі просили залишитися вдома. А він попросив лише, аби його благословили і молилися за нього і усіх захисників.
– На початку березня 2022-го Роман приєднався до 68-ї окремої єгерської бригади і рік та чотири місяці воював на Донеччині – в Павлівці, Вугледарі, тоді на Куп’янському напрямку, – каже мама. – Мав позивний Добриня, бо був дуже добрим. Рома був командиром взводу і турбувався про кожного побратима. Торік у серпні в нього була відпустка і він разом з двома хлопцями з їхньої роти полетіли на тиждень у Єгипет. На жаль, нікого з них уже немає серед живих. В сина наче було якесь передчуття, що станеться найгірше. Він зняв обручку, щоб у випадку трагедії її не забрали вороги. В ніч напередодні загибелі син переписувався зі своїм другом. Писав, що дуже шкода маму і брата. Мені вранці написав3, що його декілька годин не буде на зв’язку. Це було торік 14 жовтня.
Роман тоді був поблизу села Райгородка Сватівського району Луганської області. Наші захисники тоді пішли на штурм позицій росіян. Роман був попереду. Його поранило в стегно. Тож передав по рації, що він трьохсотий. Побратим Руслан хотів йому допомогти, та їх обох накрили дрони – хлопці загинули від мінно-вибухової травми.
– Мені на серці було неспокійно. Наступного дня я написала, що сильно хвилююся за нього, та відповіді не було. Тож вирішила запитати в командира, чи є зв’язок з моїм сином. Моє повідомлення він прочитав, однак не відписав. Опісля приїхали співробітники військкомату, – плаче пані Валентина. – Похоронили Рому біля його дружини і синочка. Разом із його життям зупинилось і моє. В моєму серці тепер біль і темрява. Я часто йому казала: «Сину, в нас одне на двох сердечко. Ти – моє все». Декілька разів на тиждень буваю на могилі.
Разом із Артемом, молодшим сином, мати зареєструвала петицію про надання Роману звання «Героя України» (посмертно). В лютому йому мало виповнитися 30 років. Натомість поповнив лави небесних захисників нашої Батьківщини.
Анна Бойко
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!