Вони мріяли десятки років прожити разом, народити дітей, діждатися внуків. Радіти кожному прожитому дню. Роман і Олена Боровці мали для цього все – підтримку родин, професії, а головне – кохання. На жаль, доля відміряла їм надто мало років щастя. Їхні душі навіки тепер разом у Царстві Небеснім. А могили – поруч на кладовищі у селі Великі Межирічі Рівненського району. 20-річну Олену з ненародженим синочком забрав ковід, а Романа – війна.
Повернувся із заробітків увечері, а кохана померла вночі
Мама Романа Валентина і через п’ять місяців після загибелі сина не може змиритися з втратою. Часто їздить на кладовище, де лежать поруч її діти. Адже невістку Оленку вона завжди вважала донечкою.
– Роман був всім моїм життям. Я завжди йому казала: «Сину, в нас одне на двох сердечко, ти – моє все». Він був дуже добрий і просто безтямно любив Оленку. Якими ж вони були щасливими! – на устах мами Валі з’являється усмішка при спогадах про ті роки. – Як вони тішилися, коли планували своє весілля! Діти дуже добре жили. Рома мав золоті руки. І ремонт міг зробити, і по будівництву. А поляк, у якого вони з Оленкою працювали, казав, що він має займатися кухнею. Дуже смачно готував! Пекти-варити – це було його. Хоч за професією був психологом. Вони дуже хотіли діток, але Оленка спершу не могла завагітніти. А коли це нарешті сталося, то вони аж світилися від щастя! Вже й альбом стала вести – дві смужечки тесту, фото УЗД… Як Оленку в лікарню у Дубно забрали, Рома працював у Вараші. Я просила, щоб він приїхав, а Оленка дзвонила і казала, що нічого страшного, сама справиться. Вона не показувала на геть хвору, я ж під її вікном щодня стояла. Дуже тільки за дитя переживала, уже знали, що буде син. А потім їй все важче ставало дихати. Рома вернувся додому пізно ввечері, хотів їхати до Оленки, ми вмовили дочекатися ранку. А на ранок її вже не стало.
Роман дуже важко переніс смерть своєї коханої і сина. Весь спав з лиця, ходив чорний, мов земля. Постійно сидів біля їхніх могил. Він втратив сенс життя.
Перед боєм віддав обручку побратимам
Через три місяці після смерті Олени росіяни вторглися в Україну. І Роман Боровець у перший же день заявив, що стає до лав її захисників. І хоч як мама не благала залишитись вдома, не послухав. Сказав: «Як залишитись? У нас же війна!» Його зарахували до 68 єгерської бригади. Її створили 6 березня 2022 року. З цього дня Роман вважався військовослужбовцем. За своє добре і велике серце отримав позивний «Добриня».
– Рік та чотири місяці воював на Донеччині. Пройшов пекло боїв – Вугледар, Павлівка. Потім їх перекинули на Куп’янський напрямок, – згадує мама. – Мені він про війну майже не розказував – беріг. Вже потім його командир розповів, що він виконував найскладніші завдання, ходив у самісіньке пекло. І дуже підтримував у всьому хлопців. Тому його дуже поважали. Йому ж пропонували працювати у штабі бригади, навіть казали, що є можливість перевестися у Рівне. Але Рома не схотів. Все казав: «Я хочу бути зі своїми. Смерті не боюся».
У той штурм 14 жовтня біля Райгородки на Луганщині «Добриня» йти не мав – командир пропонував його замінити. Але Роман і чути про те не хотів – він мусив підтримати своїх хлопців.
– Були дуже важкі бої, – розповіла мама Валентина. – Він ніби відчував, що не повернеться. Зняв з пальця обручку і віддав хлопцям, щоб у випадку чого вона не дісталася ворогам. Роман дуже нею дорожив і ніколи раніше не знімав. А потім ще кумові по телефону сказав, що швидше за все не повернеться. Казав, що «нікого так не шкода, як мами й брата, розкажи їм все сам», – бринять сльози в голосі. – Він все відчував. Мені вранці написав повідомлення, що його не буде деякий час на зв’язку. Хлопці потім розповіли, що він, як командир взводу, першим повів їх у штурм. Тоді вони потрапили під страшний вогонь. Рому поранили, він передав по рації, що він «трьохсотий». Сказав, щоб інші відходили. А його побратим Руслан вернувся, хотів забрати сина. Їх двох накрили дрони. Обоє загинули від мінно-вибухової травми… Це сталося 14 жовтня.
Ще два дні тіло Романа Боровця лежало на полі бою. З ризиком для життя його побратими знайшли і винесли. Нині він спочиває біля коханої дружини і їхнього ненародженого синочка.
А брат Романа Артем зареєстрував петицію з проханням присвоїти рівнянину звання Героя України. За дуже короткий час вона набрала необхідну кількість голосів – понад 26 тисяч. Тепер знаходиться на розгляді Президента України.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!