92-річна Наталія Гошта – Почесний волонтер України
Маленька, дрібненька Наталія Гошта із села Довговоля Володимирецького району живе у старенькій хатині. Не має великих статків, як наші депутати, а лише пенсію – 1670 гривень. Але й з неї віддала тисячу для воїнів АТО. Щомісяця передає волонтерам по кількасот гривень. Бабуся ділиться останнім. За це їй вручили орден «Почесний волонтер України».
Садить картоплю, як молодиця
Надворі гаряча весняна пора. Всі сіють-садять. Не відстає від людей і наша героїня. Коли під’їхали до воріт її хатини, бабуся Наталка разом з племінницею Галею та добрими людьми під трактор садила клаптик картопельки. Побачивши гостей, покинула відро та запросила до хати. В оселі – чистота й порядок. Бабуся просить присісти, а сама йде в другу кімнатку і приносить у клуночку нагороди. «То для мене саме дороге», – викладає по одній ювілейні медалі, вручені до річниць Перемоги. «А того ордена мені волонтери дали», – тримає у старечій руці відзнаку.
Усміхаючись, розповідає про себе. Прожила нелегке життя. У 1942 році разом з іншими хлопцями й дівчатами її вивезли на примусові роботи до Німеччини.
– Були на дерев’яній фабриці, де палети робили, – пригадує. – А ми з одходів дерев’яні підошви майстрували. Тоді обув була пошита з брезенту, а подошву дерев’яну брали. Тєжко велося, але дав Бог, та й дожили до Побєди. Я й досі адрес той фабрики знаю: земля Мекленбург, містечко Хагенов, Шверінгіштрассе, 13. Вернулися додому, а тут бідося страшна. Але й це минулося. Зараз, дякувати Богу, хоч у липні вже буде 93 роки, ще бігаю та собі раду даю. В больніці ніколи не була. Сама себе обслуговую, а ще племянніки помагають.
«Що такого зробила, що прославили на всю Україну?»
Так склалося, що власної сім’ї у співрозмовниці не було. Кілька років пожила з вдівцем Лавріном, який мав чотирьох дітей. Допомогла їх підняти на ноги, та й повернулася у рідну хату. Тут і живе досі.
Телевізора не має, а всі новини дізнається з радіо. Пенсіонерка говірка і компанійська. А що на собі відчула страхіття війни, то дуже переживає за хлопців, які зараз воюють на Сході нашої країни.
– Тоді Гітлер хотів нас зробити рабами, а тепер Путін, – розмірковує бабуся. – І йому не вийде. Я люблю про політику говорити. Часто їжджу у Володимирець на базар, там маю племінника. Попросила його найти, як то армії помогти. Бо всі люде щось роблять: хто шкарпетки в’яже, хто продукти передає, а я сиджу. Він познайомив мене з волонтером Миколою Юрахом, який возить передачі на войну. Тоді я саме пенсію получила – і дала йому тисячу гривньов. Бо скільки мені, старій бабі, треба? І зара, коли їду в район, то по кілька соток кидаю в той їх ящичок.
Бабуся не перестає дивуватися, що нічого особливого не зробила, а її прославили на всю Україну. В клубі з почестями орден вручили. Та ці кількасот гривень простої сільської бабці набагато цінніші за мільйони олігархів, які купаються у розкошах! Її вчинок вартий особливої поваги та захоплення. Саме тому в райцентрі урочисто жінці вручали орден.
– Хлопці переді мною на коліна падали і дякували, – витирає сльозинки бабуся. – І я не з порожніми руками прийшла. Купила файний рушничок, круглий хліб і його вручила нашим захисникам. Своїх діток не маю, то всіх хлопців, які там воюють, називаю своїми синочками. Щоразу молюся й прошу у Господа, щоб швидше та война кончилася. Хочу з нашими хлопцями одпразнувати побєду над Путіним. Побороли Гітлера, поборемо й Путіна!
Руслана ТАТАРИН, Рівненська область
Фото автора
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!