40-річна Симеона (Довганюк) 22 роки була черницею Свято-Введенського жіночого монастиря у селищі Бірки Тернопільського району. Три місяці тому у військкоматі попросилася добровольцем на фронт після смерті 26-річного брата Петра. 29 травня минулого року гелікоптер з ним, 13 іншими військовими та з генералом Сергієм Кульчицьким збили під Слов’янськом. 

Тоді й прийняла рішення допомагати армії. Попри Божу заповідь «Не убий», навіть готова була взяти до рук зброю. Та вийшло так, що черницю з двома вищими освітами – психолога та богослова – не пустили на фронт, а спрямували до шпиталю у селище Черкаське на Дніпропетровщині. Матінка Симеона знає на ім’я кожного із сотні поранених, що лікуються тут. До кожного має окремий підхід: з одним пожартує, з другим помовчить, для третього знайде тепле щире слово. Така чуйність, за словами лікарів, не менш важлива, ніж ліки. У шпиталі вже було кілька спроб суїциду, однак матінка Симеона зуміла повернути пораненим бійцям душевну рівновагу. Черниця згадала випадок, коли до неї зателефонував боєць, який після одужання повернувся на передову. 

– Я підняла трубку і почула важкі стогони, – розповіла вона. – Починаю молитися – і нараз чую постріл. Я зрозуміла, що цей дзвінок був останнім у житті солдата.

Жінка-капелан не полишила думки про службу в АТО. Каже: щойно з’явиться така можливість, поїде туди. Поки ж вона виконує свій обов’язок на духовному фронті.