Волинь

Один день із життя священика Олександра

7 січня 2015, 12:20

2

4

Він служить у Свято-Покровському храмі у волинському селі Воютин
У Різдвяні дні щороку у нашій редакції лунають колядки і щедрівки. Серед багатьох віншувальників неодмінно дарують святковий настрій, прославляють появу Божого Сина прихожани села Воютин Луцького району разом зі своїм настоятелем - отцем Олександром та його дружиною матушкою Тетяною. Отець Олександр Насарчук своїми поглядами, порадами не тільки є справжнім духівником для односельчан, а й нас збагачує щирими проповідями, бо у його словах немає й тіні лукавства.
Молитви синів допомагають у проблемах
За чашкою чаю розмовляємо з отцем Олександром у його оселі - тут панує затишок і спокій. Стіни прикрашають великі і маленькі ікони, на полицях багато книжок. «Це моя келія-кабінет, де люблю читати», - пояснює. У кімнатах доглянуті вазони, квіти. «Матушка їх любить, - з ніжністю у голосі каже про дружину. - Вона хороша майстриня. Погляньте, яку плащаницю вишиває». І справді, це філігранна ручна робота. «А то мої сини-школярики, - знайомить з Матвієм та Антоном. - Часом з матушкою допомагаємо їм з уроками: я - гуманітарні, вона - математичні», - усміхається. Відчувається, що у цій духовно багатій сім'ї панує любов, взаєморозуміння та щирість.
- Мене дуже тішить, що старший син уважно слухає мої проповіді, - лагідно поглядає на дітей отець Олександр. - За сніданком чи за вечерею Матвій каже: «От ти казав так і так». Сини моляться, беруть з мене приклад. Якщо якісь проблеми на приході не вирішуються, то прошу хлопців помолитися. І знаєте - все стає добре. Дитяча молитва швидше доходить до Бога.
- Чи хочете, щоб діти стали священиками?
- Краще бути хорошим мирянином, ніж поганим священиком. Цієї честі, як казав апостол Павло, ніхто собі не присвоює, лише Господь вибирає і кличе. Бачте, я не син священика, а простого робітника Миколи.
Хотів стати монахом, але владика Ніфонт благословив на сім'ю
Отець Олександр з волинського села Олександрія Ківерцівського району. Виріс у звичайній сільській сім'ї, де, крім нього, підростало ще четверо менших дітей. Мама працювала продавцем, тато - у колгоспі. Змалку, навіть сам не знає чому, Олександра тягнуло до церкви. Єдине місце, де було добре, - це Свято-Воскресенський храм у селі Звірів, за чотири кілометри від хати.
- Як людина відчуває потребу в їжі, в питті, так я відчував потребу у церкві, - зізнається. - І хоч жили бідово, особливо у важкі 90-ті, мама знаходила час водити нас на службу Божу, старалася нову одіж купити, бо «то до церкви».
Отець Олександр досі пам'ятає, як вперше зайшов у вівтар. Мав усього сім рочків. У той день, а це була пізня осінь, рано-вранці вже стояв у церкві. Людей не було. Побачивши, що хлопчик у легеньких гумовцях, священик Василь Левочко закликав його у вівтар погрітися біля каструлі з жаром.
- Для мене це незабутнє: відчув таке піднесення, що досі у подробицях пам'ятаю той день. Як зайшов у вівтар - так до сьогодні й лишився.
Не задумуючись, обрав священицький шлях. Під час навчання у Волинській духовній семінарії довірили стати помічником при звершенні архієрейського богослужіння при владиці Ніфонту.
- Я мав нагоду слухати його проповіді. Владика часто любив перепитати: «Про що я говорив?» Його радувало, коли переказував, тому казав: «Будеш священиком».
Після закінчення семінарії отець Олександр хотів прийняти чернечий сан, але... «Не буде з тебе монаха. Твій шлях сімейний», - благословив владика Ніфонт. Весілля відгуляли у Рудці-Козинській Рожищенського району, звідки дружина Тетяна.
- Познайомилися не на дискотеці, - жартує отець Олександр. - Вона при єпархіальному управлінні займалася пошиттям архієрейського одягу. Для священика велике благо, коли супутницю для життя знаходить у церкві. Через місяць, 4 грудня, у день Введення в храм Божої Матері, мене висвятив на сан диякона владика Ніфонт, а 17 грудня в його рідній Галиній Волі Старовижівського району - на священика.
Маму від раку врятувало Боже слово
У ці знаменні для Олександра дні була присутня його найголовніша в житті людина - мама. Відчував її підтримку, а головне її щирі молитви. А могло бути в житті інакше...
Коли Олександр закінчував школу, мама важко захворіла. Тоді тягар господарства ліг на його плечі, адже найменшій сестричці минуло всього п'ять рочків. Треба було вдосвіта встати, їсти зварити, допомогти батькові, в хліві попорати, себе в порядок привести і йти до школи. Цілий рік мама лікувалася в онкодиспансері. І що неймовірно - всі ті жіночки з її палати вже на тому світі, а мама живе й дотепер їздить на богослужіння до сина.
- А жива і тримається завдяки молитві, - коли отець Олександр розповідає про маму, голос тремтить від хвилювання. - Пам'ятаю, коли її виписали з лікарні, навіть серед ночі в руках тримала або псалтир, або молитвослов, або Євангеліє. Найбільше щастя, що є та, яка може помолитися. Бо ніхто це так щиро не зробить, як рідна мати. Материнська молитва - це велика рушійна сила. У Священному Писанні є слова: «Благословіння батьків скріплює підвалини домів їхніх чад, а прокляття розрушає все до основання». Так що батькам треба бути дуже уважними до своїх слів. Часто гнів і лють виплескуємо на близьких, особливо на дітей. Я живу на благословенні своєї матері.
Добрі, ніжні, теплі слова про маму вилилися у поетичні рядки (до речі, священик Олександр пише вірші, переважно про духовність).
Настала ніч, усе заснуло. Уже не чути співу солов'їв.
Лиш мамин голос, щирий, милий, лине 
до Бога за своїх синів.
За тих хлопчаток і дівчину, які порою
можуть пустувать.
Щоб Бог простив їхню провину і з неба
дав їм свою благодать.
На всіх стежках, путях, дорогах веди
їх, Боже, під своїм крилом,
Щоб не спіткнулись, не упали
і не забруднилися гріхом...
«Батюшко, вразуміть чоловіка і дітей!» - просять прихожани
П'ять років отець Олександр служив у церкві села Кукли Маневицького району. У сусідній Северинівці разом з підприємцем Миколою Барабашем збудували храм. А уже дев'ятий рік є настоятелем Свято-Покровського храму села Воютин Луцького району. Нового священика зустріли хто із пересторогою, хто з радістю. Згодом селяни побачили, що він не прийшов збагачуватися, а служити громаді. Що цікаво, церква належить єпархії УПЦ, але отець Олександр проводить богослужіння українською мовою. «Ще з 1939 року тут служать українською, тому мені одному легше пристосуватися під громаду», - пояснює. І вірить, що саме тут його місце, бо колись, працюючи з мамою-тещею на квітнику біля церкви, викопав іконку Варвари - вважає це знаком, бо саме у її свято став священиком.
Кожен день в отця Олександра починається о шостій ранку. Що найперше робить? Чи планує день? «Різні послушання маю», - відповідає. І справді, у той день, коли ми навідалися до священика, він, вибачившись, поспішив на сповідь до хворої дівчини Катерини Мозолюк. Приємно було дивитися, як він з батьківською любов'ю після причастя поправляв її хустину, лагідно розпитував про здоров'я, обережно цікавився її справами, бо розуміє, що світ цієї дівчини замкнувся у чотирьох стінах. А Катя щиро дякувала отцеві за підтримку, не скаржилась ні на що.
- Кожен мій день починається і закінчується молитвою, читаю книги, бо треба себе удосконалювати, адже не будеш на проповідях одне і те ж казати. Багато часу займає ремонт церкви, який триває усі дев'ять років, хоча їй ще немає двадцяти літ. Дуже допомагають у цьому прихожани і керівник місцевого сільгосппідприємства Валентина Здрилюк. Тішуся, що от-от мають підключити газ, тепло проведено під підлогою - під час богослужінь люди не будуть мерзнути.
А ще - священик сам... пече просфори, не довіряє справу нікому. Часто - вночі, бо це займає дуже багато часу. Коли усі сплять, розчиняє, замішує, виробляє, пече - усе робить за давнім рецептом старця отця Серафима Ольхового. Буває, поспішає до школи, щоб пояснити дітям суть свят, урочистим хресним ходом йдуть до учнів, аби вони приклалися до місцевої святині - хреста з мощівником. «Це духовний імунітет для дітей», - пояснює.
Нещодавно отець Олександр відновив стару могилу. На кладовищі давно звернув увагу на плиту від зруйнованого пам'ятника. На ній зберігся напис: «Здесь покоится сын священика Саня и дедушка его Емельян Горобець. 1905 г.» Любить також зустрітися, поспілкуватися із самотніми односельчанами - їм усім на старості так потрібна увага і турбота.
- Часто прихожани йдуть до мене із сімейними проблемами: діти не слухаються - помоліться, чоловіка усмиріть - поговоріть. Обережно знаходжу підхід. Звертаються навіть з юридичними питаннями, бо священик своїм духовним дітям допомагає не тільки молитвою, а й навичками, знайомствами. Просто ввечері навідують - тепер тут маємо з матушкою і хрещеників. Найбільше, що можу дати як хресний батько - це молитва, намагаюся навідати кожного на день народження.
І, звісно ж, раз у тиждень священик їде до батьків в Олександрію і закликає усіх, особливо у Різдвяні свята, збиратися цілою родиною.
- Мені так не випадає, бо у свято я мушу бути зі своєю паствою.
- А як у вас проходить Різдво і як усім його святкувати?
- Звичайно, з кутею, яку товчемо у столітній ступі, що дісталася мені від бабці, та капусняком з грибами. На Святвечір збираємося зі своєю сім'єю. Та головне - не їсти-пити, а йти до храму, навідувати хворих та немічних. І казати не «Христос народився!», а «Христос рождається!», бо, як вчить церква, Він рождається вічно.
- Бачу, у вас на поличці державний прапор. Чи молитеся за Україну?
- Звичайно. Розумію, що це наша земля, ми не завойовуємо, а захищаємо свою країну. Якби усі українці в одну мить на колінах помолилися - повірте, не стало б війни. Разом із сільською радою наш храм допомагав бійцям продуктами, грішми, тим паче, з Воютина на фронті воювали шестеро хлопців. На проповідях прошу прихожан допомагати бійцям, а себе для цього обмежити у розвагах, їжі. Ми за них молилися щодня - і всі вони повернулися живими, слава Богу, ніхто не поранений. Ми їм низько кланяємося та пишаємося.
І насамкінець отець Олександр цитує свій вірш:
О, Боже щедрий, Боже милий!
Тебе єдиного прошу:
Святу Вкраїнську землю милуй,
молитву й плач Тобі несу.
Гірку скорботу і страждання терпить
від віку наш народ.
Прийми, о Боже, днесь ридання
і захисти нас від незгод.
Щоб нам світило мирне сонце,
земля родила святий хліб.
Щоб діти й ненька-Україна жили
щасливо і без бід!
Олена ПАВЛЮК,

Волинська область
Фото автора

Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!