У селі Гірники, що на Ратнівщині, Тетяна Серафіонівна Аврамук славиться як знавець народних звичаїв та обрядів. Наша розмова з нею – про великодні звичаї та паску.
Багатші несли освячувати запечене поросятко
– Колись Великдень чекали, ой, як чекали, особливо дітвора, – каже Тетяна Аврамук. – Бо ж до цього свята усім старалися щось купити з обновок, та й стіл святковим був. То не те, що тепер, обновки мало не щодня, так само і поїсти є всього досхочу. В минулому і до церкви діти йшли з особливим піднесенням, і на дзвіницю забирались, у дзвони дзвонили – щасливі були! А паска якою смачною видавалася!
Бабуся каже, що кошик для освячення раніше наповнювали так само, як і нині. Клали яйця фарбовані, паску, м’ясо, ковбасу, сир та масло. А ще давніше багатші люди пекли невеличке поросятко і його святили. Паску святити вибирали найбільшу, але всі великі пекли, одну лише маленьку – її брали із собою, коли засівали поле. Та ще свячену вербову гіллячку.
– Як принесуть паски святити до церкви, то відразу видно, хто багатший, хто бідніший. У багатих – біла паска, у бідних – з чорнішого борошна, – пригадує Тетяна Серафіонівна.
Після посвячення паски люди додому спішили. Вважалося, хто швидше зі свяченим додому прийде і поснідає, той більшим господарем буде, на полі швидше вправлятиметься. Зайшовши до хати, три рази «Христос Воскрес!» казали, цілували одне одного. А накривши стола, перехрещували все, що на ньому, брали коливо, яке на піст за вмерлих до церкви носили, кришили туди свячене яйце та шматочок паски. І кликали всіх мертвих поїсти. Найперше свячене яйце їли, потім коливо і паску, а тоді вже все інше. Потрапезувавши, дякували Богу зі словами: «Благодарю, Господи, що наситив нас усіх земних благ, не лиши нас і Царства Небесного». Усі хрестились і прибирали зі столу. А тоді вже відпочивали.
Першого дня Великодня не було прийнято ходити у гості.
– Дівчат узагалі не пускали нікуди, бо вважалось, якщо прийдуть дівчата до якоїсь хати, то жаби до неї лізтимуть усе літо. А у наступні дні всі ходили на гостину. Три дні Великдень святкували, потім Суха середа – нічого не дозволялося робити, а у четвер – мерлих Великдень – усі йшли на кладовища, – розповідає Тетяна Аврамук.
Лише раз не вдалася паска – потім свекор помер
Бабуся сама вже майже 60 років пече паску й ділиться рецептом із читачами «Вісника+К».
– Першу паску допомагала мачуха мені пекти. Й досі печу за тим самим рецептом. Кожного разу вдавалася паска, а одного року – ні. Два рази її замішувала. Того року свекор мій помер. А печу я за таким рецептом: на три літри молока 200 грамів дріжджів, 15 яєць, сметани з півлітри, дві пачки маргарину, масла не кидаю, бо воно садовить тісто. Щоразу додаю грамів 50 горілки – з горілкою паска хоріща, олії добавляю грамів сто, а цукру – півтора літра. Розчиняю ввечері пізно, в годині одинадцятій, а то й пізніше. Яйця, цукор і все інше кидаю в розчину зранку, коли замішую тісто.
Свячене яйце рятує від пожежі
– Бабусю, розкажіть іще, що робили з минулорічною свяченою вербою, зі шкарлупами свячених яєць?
– Вербу палили. А шкаралупу у в’язочці під хатою при крокві підвішували та під хлівом, аби нечиста сила до оселі не зайшла. Ще скажу, що той настільник, який разом святиться з паскою, якщо сім літ його не прати, – помічний при пожежі. Якщо пожежа станеться, то його обносили кругом хати, що горить, і Господь так розпоряджався, що полум’я гасили. Так само і яйце свячене: якщо пожежа, кидали його у вогонь. А коли засаджували чи засівали поле, брали із собою маленьку пасочку і настільника та хрестилися перед початком роботи, примовляючи: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Господи, зароди, Боже, по всіх долях, хто ходить і не ходить по полю». І Бог так дає, що мають усі, й навіть ті, хто по полю не ходить.
Валентина БОРЗОВЕЦЬ, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!