Олега Андросюка люблять і поважають у Паридубах Старовижівського району за його порядність і мудрість. Незважаючи на свій молодий вік, він розсудливий і справедливий, чесний та добросовісний. Можливо, через те, що вибрав собі професію військового. З початку війни Олег був на передовій у зоні АТО. І там зустрів місцеву жінку, яка згодом стала його дружиною.
Батько і син в АТО
Ще в 2009 році Андросюк-молодший вирішив піти по батькових слідах і присвятити своє життя захисту Вітчизни. Адже Сергій Степанович свого часу також, наслідуючи приклад батька, став військовим. До речі, дід Степан вийшов на заслужений відпочинок у званні полковника. Зараз обидва Андросюки служать у військовій частині в Лукові Турійського району.
– Коли у 2014 році розпочалися воєнні дії на сході України, то нас одразу направили туди, – розповідає Олег. – З того часу я там був уже вісім разів. Ось зовсім скоро знову поїду на три місяці. Якось у голові не вкладається, що жили тихо, мирно, дружно й раптом в особі сусідів-росіян зустріли агресора. Але ми – люди військові: є наказ, і мусиш його виконувати. Батько також був неодноразово на сході. Інколи питають, чи не страшно їхати на війну, але людина звикає до всього. Шкода, що практично дві великі промислові області знищено. А мирних жителів скільки загинуло! І це в час, коли понад 70 років святкуємо Велику Перемогу.
Привіз із війни додому дружину
У грудні минулого року, коли Олег у черговий раз повертався з-під Волновахи, приїхав додому не сам, а з дружиною. Вікторія зустріла волинянина й закохалася в цього красеня. Двоє її донечок, Каміла та Богдана, стали для Олега Сергійовича наче рідні. Зараз діти навчаються у паридубівській школі: Каміла – у четвертому класі, а Богданка – першокласниця. Обидві одразу віднайшли собі друзів, і жити у селі їм, як і їхній мамі, дуже подобається. Дівчатка – активні у позашкільних заходах. Молоде подружжя добре ладить з батьками, невістка не цурається ніякої роботи, в усьому допомагає. От тільки журиться, що знову доведеться розлучитися з коханим чоловіком. Вікторія також переймається подіями на її малій батьківщині, адже там лишився жити батько.
– У мене є сестра Юля, яка вчиться у педагогічному коледжі, – розповідає Олег. – Вона теж мріє стати військовою. Це, напевно, в нас, Андросюків, десь у крові. Дружина теж поривалася піти в нашу частину на контрактну службу, але скажу вам по-правді: це не жіноча робота. Нехай займається вихованням донечок та вдома господарює. Хоч, звісно, сьогодні багато жінок служать у військових частинах телефоністками, кухарями, на інших посадах.
Вони поєднали свої долі практично під гуркіт пострілів. Але в любові немає обмежень. І найбільше, чого хоче ця молода родина, як і всі ми, – щоб настав в Україні мир. Щоб військові ніколи не брали до рук зброї, а діти не чули цього страшного слова – «війна».
Тамара ПОЖАРЧУК, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!