Про титул, даний сто літ тому, внуки дізналися… не так давно
У селах Любешівського району вже сто років живуть справжнісінькі дворяни. Цим титулом Адама Шоломіцького нагородив 1907 року російський імператор. Дворянин уже давно помер, а от його син і дочка, внуки мешкають у Люб’язі, Зарудчах, Деревку. І до цього часу зберігають столітнє свідоцтво про надання дворянства.
Дворянин одружився зі шляхтянкою
Дізнавшись, що на Поліссі ще є справжні дворяни, їдемо до них у село Люб’язь. Цікаво побачити, як господарюють, які привілеї дав їм титул.
– От подивіться, як живуть дворяни, – сміючись, показує рукою на батьківську стару хату Адам Шоломіцький – внук того самого імператорського дворянина. – Нічого той титул нам не дав.
З хати, спираючись на палицю, виходить 96-літній Іван Адамович Шоломіцький, син дворянина. До речі, у їхній родині вже сто літ ведеться називати синів почергово то Адамом, то Іваном. Дідусь погано чує, дещо плутається у спогадах, проте коли розповідає про події півстолітньої давності, знає достеменно імена, роки.
– Треба звати «переговорщика», – недочуває, тому кличе свого сина Адама, який пояснює, що мене цікавить. – А-а, дворянство… Мій батько був моряком царської гвардії єво велічества. Дворянство присвоювали луччим людям! – піднімає догори палець. – За те, що добре служив, дали таку грамоту. Я її бережу посля батька вже сімдесят літ, бо він помер 1945 року. Ось читайте.
«Его императорского величества дано сие из департамента геральдики правительственного Адаму Ивановичу Шоломицкому о том, что он признан в потомственном дворянском достоинстве с правом на внесение в дворянскую родословную книгу. 1907 год.» Іван Адамович розповідає, що його батьки родом з білоруської Пінщини. Оселилися у селі Деревок Любешівського району 1922 року, купили тут 50 гектарів землі. Тато – українець, а мати Юлія – польська шляхтянка. До речі, вона так і померла зі своїм дівочим прізвищем Вабіщевіч. Жінка була католичкою, чоловік – православним. Ні діти, ні внуки не знають, як вони зійшлися, лише пригадують, що то була якась цікава любовна історія. Нібито батьки Юлії не давали згоду на шлюб з простим хлопцем. Можливо, коли він отримав імператорський титул, вони й побралися? Бо 1907 року Адам став дворянином, а 1912 року народився їхній первісток Францішек, та він помер у дитинстві. Потім з’явилися Домінік, Цезарій, Александр, Ян, Стефанія, знову – Франц і Марія.
– Останнього сина назвали на честь першого – Францем, бо любили це ім’я. Кажуть, баба-полячка керувала у сім’ї, – сміється внучка Валентина Францівна Шоломіцька, – тому дітям давали польські імена. Хоча у селі Яна усе життя називали Іваном, Александра – Олесем. Усіх своїх дітей хрестили у костелі в Любешові. Баба, до речі, все життя туди на служби ходила, тепер і ми. Наша родина розділилася на православних та католиків.
Родина розлетілася по Європі
Друга світова війна розлучила велику родину. Домінік потрапив у Польщу, де й лишився, одружився з жінкою з Тернопільщини. Їхні троє дітей живуть у Вроцлаві, дехто з внуків – в Англії. Одна з його дочок вийшла заміж за нігерійця і народила семеро дітей. Домін, як називають його у поліській родині, з дітьми приїздив на Любешівщину ще на початку 1970-х. І навіть застав живою свою матір Юлю, яка після зустрічі незадовго й померла. Ще один син Шоломіцьких Цезар пропав під час війни. Довго його шукали. Згодом з’ясувалося, що він потрапив у німецький концтабір, де над ним проводили жахливі досліди, тому він мало що пам’ятав зі свого життя.
– Зустрічалися з ним у Польщі. Він жив у Франції, сім’ї не мав, – розповідає Валентина Шоломіцька, яка мешкає у Зарудчах. – Франц, тобто мій батько, жив у Зарудчах. Александр, Стефанія – в Деревку, теж померли. З усіх дітей дворянина Адама лишилися живими тільки дядько Іван і тітка Марія у Люб’язі.
Валентина Францівна шкодує, що, на жаль, мало розпитували бабу про їхнє з дідом життя. Тепер, коли внукам літа на осінь повернули, хотілося б дізнатися більше. Добре, що хоч дерево родовідне склали, поки ще дядько Ян і тітка Марія щось пам’ятають. Можливо, у баби Юлі розпитували б більше про їхню родинну історію, якби знали про дворянську грамоту. Бо про те, що дід мав такий титул, внуки довідалися лише… у 2006 році, коли помер Франц. Тільки тоді Іван Шоломіцький з Люб’язя показав своїм племінникам цю столітню грамоту, яку він, як найстарший живий син, зберігав усі роки. Чому про це раніше не казав? Невідомо.
Олена ПАВЛЮК, Волинська область
Фото автора
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!