Печальна новина прийшла з фронту несподівано, вдарила боляче. Дуже боляче. Загинув Артем Одінцов. Не скажу, що знав цю молоду людину дуже близько. Але непогано. Він працював сантехніком, і коли я будувався, він встановлював у моїй новій хаті водопровід, опалювальну систему. Напрочуд веселий, дотепний, привітний. Артем дуже хороший спеціаліст. Те, що він робив своїми руками, за майже двадцять літ не зіпсувалось, добротне, надійно служить.
У квітні набрав номер Артема, попросив, щоб промив котла. Почув у трубці його голос:
– Не зможу, я на фронті. Мені не до котла зараз, – напівжартома додав.
У голосі – й тіні страху. Відповів впевнено, спокійно. А я ще з годину відходив від цієї новини. Уявив Артема на передовій, кругом вибухи, свист куль.
У Святотроїцькому соборі море людей. Відспівували Артема Одінцова і його побратима Олександра Бортніка. Більшість людей не приховує сліз. Знайомі, незнайомі – в усіх болить серце за загиблими. Настала пора прощатися. Підходжу до труни. Артем змарнілий, похудалий, обличчя посічене осколками. На ньому печать болю.
Душа розривається. Артему було лишень тридцять сім літ. Йому жити й жити. Діток ростити, будинки будувати. Будь ти проклятий, підлий кацапе, що забираєш життя кращих наших дітей, синів України!
– З самого початку війни, – каже найближчий товариш Артема, його кум Роман, – він пішов добровольцем на фронт. Воював у батальйоні «Любарт». Пізніше перевівся у соту бригаду територіальної оборони. У нього залишилося три донечки 6, 7 і 12 літ.
Господи, як же тепер буде жити молода вдова з дітками без годувальника?! Як вони витримають це страшне горе, цю жахливу біду?!
А чи не здається вам, люди добрі, що ми недооцінюємо подвиг, самопожертву хлопців, які сьогодні на передовій? Ми всі сидимо в теплі, живемо у комфорті, добрі. А вони сьогодні стоять на передку, грудьми захищають нас.
Нескінченними колонами везуть звідти хлопців на щиті, найкращих з найкращих. А скажімо собі, чи все ми зробили для них, для їхнього порятунку? А чи все зробила наша недолуга влада, яка репетувала, що не буде війни? А тепер якась там, мабуть, несповна розуму депутатка Безугла взялася критикувати Залужного. Так хочеться заматюкатися. А ще запитати: чого ти лізеш не в свою справу? Це ж явно підіграє ворогу. Або заслана, або…
Сьогодні треба бути як ніколи згуртованими, підтримувати наших воїнів, тим більше військове керівництво. Інакше нам війни не виграти. Бо ж на Залужному все тримається.
Євген ХОТИМЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!